Найпопулярніший український письменник за кордоном, твори якого стають бестселерами у світі, Андрій Курков став гостем Центру політичного прогнозування «Високого Замку». Його твори перекладені 33 мовами, а незабаром з’являться ще й 34-ою – арабською: «Приятель небіжчика» Куркова виходить у Тунісі. Журналісти «ВЗ» цікавилися у письменника не лише закуліссям його творчості, а й його поглядами на сучасну політику в Україні та світі.

– Пишу новий роман, дія якого відбувається у Львові, – розповів Андрій Курков. – Це була взаємна ініціатива мера Львова Андрія Садового і моя власна. У мене давно були думки написати саме про це місто (часто сюди приїжджаю, це улюблене місто моїх дітей), а Садовий почав розмову, що добре було б, щоб Львів пішов по світу як літературний персонаж. Це буде певною мірою експериментальний роман. У книзі буде чотири головні герої – два нереальні і два реальні: справжні львів’яни Юрко Винничук та Оксана Прохорець. Хочу у книзі створити Львів з атмосферою Хічкока, але доброго. З елементами очікування жахів, але ці жахи виявлятимуться насправді не жахами. Це роман без політики, але з любовною лінією. Про львівські вулиці, бруківку, птахів, про винахідливість львів’ян. Один із головних персонажів (вигаданий), безхатченко, наприкінці роману оселиться в «Оселі», громадській організації. Це для нього – хепі-енд.

З Винничуком підпишемо угоду, що віддаємося один одному на сторінки книжок. Уривок з угоди: «Не можна без згоди іншої сторони змінювати сексуальну, політичну, релігійну та інші орієнтації героя. Не дозволяється змальовувати ситуації, що можуть його скомпрометувати. При описах фіктивного романного життя персонажа сторони мають право обирати не першостаттєві деталі власного романного життя, наприклад, вирішувати, що пити, що курити, якого кольору волосся буде у його романної партнерки і таке інше. Сторони гарантують, що герої не будуть займатися аморальною діяльністю».

– У цьому романі не буде політики. Після роману «Остання любов президента» ви зареклися писати політичні романи. Політичне сьогодення вас більше не надихає?

– У мене багато пригод було з цим романом. У Росії його вилучили з продажу, а російське видавництво, яке зі мною тоді співпрацювало, розірвало контракт. Після того спробував написати роман про кохання без політики («Нічний молочник» – О.З.), та у мене не вийшло. Але останній твір «Садівник з Очакова» – це вже чиста література без жодної політики. Політика мене не надихає. Все стало занадто передбачуваним. Навіть у часи Кучми була напівпередбачувана політика і майбутнє. Після Помаранчевої революції з’явилося очікування чогось, боротьба білого з чорним. А тепер у нас боротьба сірого з чорним і сірого з сірим. Це навіть для художника нецікаво.

– Пропозиції від політиків написати про них надходили?

– Надходили, але завжди відмовлявся від них. Більше не звертаються. Пропонували 15 тисяч доларів, щоб я написав книжку за певним сюжетом. Відмовився.

– На чому заробляє сучасний український письменник, ви зокрема?

– Від грантів і стипендій відмовляюся з 1993 року. Мені це не потрібно. Живу за рахунок книжкових видань за кордоном. У мене є агенти в Швейцарії, які продають права на мої твори у 65 країн світу. Мені і моїй родині цього вистачає. Якби у мене не було видань за кордоном, мені б, звичайно, довелося брати стипендії, їхати на гранти, займатися колонками (і так ними займаюся – пишу для зарубіжної преси статті, але для мене це хобі, а не заробіток). У кожній нормальній великій країні є тільки п’ять-шість письменників, які живуть за книжкові гонорари. Інші або працюють на телебаченні, радіо, або десь вчителюють-викладають (я викладав і в Англії, у Кембриджі, і у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого – навчав писати сценарії, але знову ж таки не заради заробітку).

P.S. Продовження розмови з Андрієм Курковим читайте наступного тижня на сторінках «ВЗ».

Оксана Зьобро