Re: цензії
- 16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, ЛьвівДух щемливого чекання
- 16.04.2026|Олексій СтельмахМайбутнє приходить зненацька
- 15.04.2026|Михайло Жайворон«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
- 15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель УкраїниМандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
- 11.04.2026|Богдан СмолякТутешні час і люди
- 11.04.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськДо себе приходимо з рідними
- 09.04.2026|Анастасія БорисюкСонце заходить, та не згасає
- 08.04.2026|Маргарита ПадійА хто сказав, що наш світ є істинним, реальним?
- 07.04.2026|Микола Миколайович ГриценкоБунт проти розуму як антиспоживацький протест
- 07.04.2026|Віктор ВербичІгор Павлюк: «Біль любові. Дивний біль»
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Пригоди Марека в країні У
Польський детектив як індикатор українського літпроцесу.
Марек Краєвський — сучасний польський топ–детективіст. Першу книжку опублікував 1999–го у знаменному віці тридцяти трьох років. Роман «Смерть у Бреслау» сприйняли назагал прихильно, але й сторожко, адже автор не належав до цеху професійних літераторів. Три наступні роки викладач класичної філології Вроцлавського університету писав другий роман, і вихід детективу «Кінець світу у Бреслау» став тріумфальним: книжка здобулася на титул найкращого польського детективу 2003–го. Відтоді його новинки фігурують у списках тамтих бестселерів.
Нині Марек Краєвський є автором сімох романів. П’ять із них (включно з останнім — «Еринії», 2010) перекладено й видано українською. Першим у нас вийшов саме лавреатський твір: «Кінець світу у Бреслау» (К.: Факт, 2007). Через рік його книжки з‘являлися у столичному видавництві «Нора–Друк» та у львівській «Піраміді». Але український продюсер пана Марека — львівський філолог Анатолій Івченко — вирішив, що ці видавці геть не переймаються промоцією свого автора й заснував власне видавництво «Урбіно». Разом із незмінною перекладачкою Краєвського пані Боженою Антоняк.
У новопосталому видавництві книжки М.Краєвського одразу виграли, бодай візуально: європейський «пухкий» папір замість примітивної «газетки», класично округлений корінець, цілком модерне оформлення, виконане відомим літератором Іллею Стронґовським. Як це вплинуло на продажі, наразі не знаю (сподіваюся, таки успішно). Але над тим, чому в Україні ці детективи поки що не стали аншлаговими, варто замислитися.
Річ у тім, що книжки Краєвського виразно дисонують з усім тим, до чого призвичаєний український масовий читач. Візьмемо кращі зразки вітчизняного детективу — авторства Андрія Кокотюхи. Тут усе крутиться виключно навколо грошей: злочини умотивовані саме меркантильним інтересом. Інтереси персонажів не виходять за рамці щоденної побутової прагматики та життя за поняттями «здорового глузду». Але й це видається «інтелектуальною» прозою на тлі нескінченних серіалів, які з дня у день крутить нам російське телебачення. Годі уявити собі у цьому контексті такі згадування–поняття, як «Горацій», «Моцарт» чи «Ель Греко».
Інша річ — сучасний світовий детектив. Кого б ми не взяли — американця Паттерсона, іспанця Сафона чи поляка Краєвського — обов‘язково зіткнемося із сюжетно виправданими іменами культурного спадку. У Краєвського, наприклад, навіть рядові інспектори, що свого часу не закінчили гімназійного курсу, оперують латинськими афоризмами. Вони більш–менш обізнані з історією, традиціями і деякими давніми книгами. Фройд та Юнґ для них не глуха екзотика, а ключі для розгадки злочину. Та й самі розслідувані справи — не банальна «чорнуха», а психологічні перверзії з царини підсвідомості.
Але попри те, головні персонажі детективів Краєвського — зовсім не аморфні «інтелігенти» (хоч одного разу інспектора й названо «поліцейським–філологом»). «Якби я був таким м’якотілим, то не зміг би майже двадцять п’ять років відпрацювати в поліції», — каже герой–слідчий. І тут не важить, чи це німець Ебергард Мокк із вроцлавського циклу, а чи поляк Едвард Попельський з циклу львівського (саме так: дві останні книжки — «Голова Мінотавра» та «Еринії» — сюжетно гніздяться у довоєнному Львові). В суті справи, це один персонаж, у якому чимало від нарцисизму a la Пуаро: він любить шахи; не терпить спеки, бруду й смороду; не байдужий до дівчаток. Та ще більше, мабуть, тут від самого автора (якщо уважно роздивитися його портрети у рецензованих книжках): «Могутні груди… міцні руки… різка вдача… підозріливість мізантропа». Схоже, університетський викладач прожив у своїх романах повноцінне «інше» життя, сенс якого у фразі: «Ми, поліцейські, упорядковуємо світ».
У цій сентенції, до речі, й розгадка того, чому Краєвський пише детективи у стилі ретро. Бо — «майбутнє чітко визначалося минулим». Без знання історії культури годі передбачити прийдешнє — у тому числі й у перебігу звичайного кримінального слідства. Автор, як і його герой, упорядковує минувшину заради розуміння сьогодення. Усі романи Краєвського, дія котрих відбувається між двома світовими війнами, обов’язково закінчуються спільним знаменником у вигляді сучасної картинки–підсумку.
Це та широта і глибина погляду, яких зле бракує нинішній українській прозі (і не лише детективній). Американський літературознавець Гаролд Блум якось зазначив: «Сучасні автори не люблять чути, що їм доведеться змагатися із Шекспіром і Данте» (Гаролд Блум. Західний канон: книги на тлі епох. — К.: Факт, 2007). Марек Краєвський із тих, хто не боїться сперечатися із класиками. Останній його роман — «Еринії» — це, фактично, контрапункт до однієї з трагедій Есхіла; це парафраз самої античної естетики: вивернута навспак давньогрецька «теорія упізнавання».
Завдяки гарним перекладам п’яти книжок Марек Краєвський увійшов до сучасного вітчизняного літературного процесу. Тепер нашим авторам не вільно нехтувати досвідом цього талановитого поляка. Якщо вони й уникнуть змагатися з Шекспіром, то з Краєвським їм прийдеться рахуватися хоч–не–хоч. А внаслідок такої конкуренції наш читач напевне дістане більш якісний літературний товар.
Костянтин Родик
Коментарі
Останні події
- 17.04.2026|09:16Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
- 15.04.2026|18:40Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
- 15.04.2026|18:25В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
- 11.04.2026|09:11Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
- 11.04.2026|08:58Віктор Круглов у фіналі «EY Підприємець року 2026»
- 07.04.2026|11:14Книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» підкорює світ: 8 іноземних видань до кінця року
- 07.04.2026|11:06Українське слово у світі: 100 перекладів наших книжок вийдуть у 33 країнах
- 06.04.2026|11:08Перша в Україні spicy-серія: READBERRY запускає лінійку «гарячих» книжок із шкалою пікантності
- 06.04.2026|10:40Україна на Брюссельському книжковому ярмарку: дискусії, переклади та боротьба за європейські полиці
- 03.04.2026|09:24Кулінарія як мова та стратегія: у Відні презентували книгу Вероніки Чекалюк «Tasty Communication»
