В інтерв’ю Радіо Свобода майбутній лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка поділився міркуваннями стосовно того, що має робити в цих умовах українська інтелігенція.

– Інтелігенція мусить виконувати ту роль, яку вона, власне, й виконує. Інша річ, що їй не вдається всього зробити, бо ми живемо в окупованому інформаційному просторі й голос письменника не так просто почути. 

Слава Богу, книжку тепер можна видати й маємо багато імен і у поезії, і у прозі. Але не треба перебільшувати роль митця у суспільстві, якщо це суспільство таке суперечливе, як наше. 

– Однак, суспільство шукає людей, слову яких можна вірити й тому хоче знати думку митців щодо резонансних подій?

– Якщо ви подивитеся на протестні заяви щодо нашої гуманітарної політики чи політичних дій, несумісних із моїм баченням,  ви побачите скрізь мій підпис. Я ніколи не приховую свою позицію. Так само й щодо білоруських подій і ув’язнення видатного білоруського поета й прозаїка Володимира Некляєва. Я теж підписав цю протестну заяву, але мені здається цього мало. Треба туди їхати! Треба їхати й протестувати «наживо». Ми ж взагалі довгий час не знали, де Некляєв, аж потім дізналися, що під арештом у власному помешканні із забороною підходити до вікон. Це обурює, і я намагаюся робити те, що у моїх силах, щоб так не було.

– Чи має письменник займатися політикою? 

– У такому суспільстві, яке ми маємо, неоднорідному, в якому переважають радянські рудименти, у якому багато українофобії, україноненависництва, ми не маємо вибору. Я часто повторюю думку Миколи Міхновського, який ще 1900 року сказав, що «нація, яка не визволить себе до настання демократії,  практично шансів не матиме». Пророчі слова! Тому ми так важко виборсуємося на шляху до своєї свободи й реальної незалежності. І в таких умовах на плечах українського письменника вже традиційно лежить додаткова роль проповідника. Це шкодить мистецтву, адже письменник перш за все має займатися літературою. Письменник мусить писати книжки, а політик – займатися політикою. Однак обставини примушують митців висловлювати свій «протестний голос», хоч це і не є нашим головним завданням.