Письменниця каже, що усі її книжки про життя, але вона б ніколи не наважилася оцінювати життя іншої людини. І книжка "Бланік відчиняє двері" не стала винятком.

Ева Гата: Мої всі книжки - про життя. І кожна інша книжка є про інше життя, тому що, знаєте, кожна людина проживає своє унікальне життя. Я хотіла описати архетип чоловіка, вірніше, чоловіка, в якому живе архетип Аполлона. І серед наших знайомих багато таких людей. Вони думають, що вони найкращі, найрозумніші, найгеніальніші, але життя минає, і потім виявляється, що всі їхні надумані реалії виявилися абсолютно не тим, чим вони вважали. А сенс життя є зовсім в іншому.

ВВС Україна: І в чому, на вашу думку?

Ева Гата: Сенс життя є в розумінні єдності цілого світу і себе як частинки того світу і тієї єдності. І людина не може бути щасливою, якщо вона є відокремлена від цієї великої єдності.

ВВС Україна: В вашій книжці багато є паралелей з давньогрецькою міфологією - чому?

Ева Гата: Розумієте, в мене є дуже багато підказок. Люди часто за натхненням їдуть кудись за кордон, пливуть у морі, ховаються в горах, щоби там щось знайти. Насправді ж пленер і всі підказки є тут і поруч. І непотрібно чогось надзвичайного. І от я завжди дуже прислухаюся. Але в даному випадку я таки отримала підказку, що мені треба поїхати в Берлін. І це було дуже цікаво, тому що я їхала туди, не знаючи, чого я туди їду, але я знала, що мені обов´язково туди треба. 

ВВС Україна: Герой вашої книжки також живе відчуттями...

Ева Гата: Так, він також відчуває, що він щось має знайти. І це було насправді зі мною. Мені просто прийшло слово "Берлін". Я приїхала і мені кажуть: куди ти підеш? А я кажу: не знаю, куди я піду. Я ходила-ходила, поки не знайшла оці дві картини - "Самотнє дерево" Каспара Давида Фрідріха і Арнольда Бекліна "Острів мертвих".

Ви собі не можете уявити, як вони сяяли, яким спеціальним світлом! Вони висіли в маленькій кімнатці, в такому закапелочку в тій картинній галереї, але вони мали особливе сяйво. І що цікаво, що коли через два роки після того, коли я вже книжку написала цю, я знову поїхала до Берліна, картини висіли в іншому місці, в красивій кімнаті, в іншій залі. Ви знаєте, вам вже того не було сяяння. Я його вже не побачила.

ВВС Україна: У вашій книжці багато не тільки Берліна, а ще, як виглядає, ви добре знаєте Прагу.

Ева Гата: Ви розумієте, не потрібно знати добре, коли ти щось відчуваєш серцем. Воно само тобі підказує. Мені чомусь здається, що я описала Прагу з такою любов´ю, бо я не знаю, чому так в мене вийшло, але мені так чомусь здалося. Чи, можливо, це музика так навіяла. З музикою також було дуже цікаво. Тому що я завжди в своїх романах, як правило, використовую якісь музичні твори. Вони мене надихають. От, наприклад, зараз я там щось пишу, і в мене грає Шопен. Я вже нічого не можу, я вже налаштувалася на хвилю Шопена.

ВВС Україна: Тобто, "Бланік відчиняє двері" ви писали під Сметану?

Ева Гата: Так! Коли я писала книжку, мені весь час хотілося його слухати. І часом буває таке, що я от пишу і не пам´ятаю, що я пишу. Коли я дізналася, що Сметана був глухий, у мене очі розкрилися, я зрозуміла, що ця ж мелодія мені все розповідає. Тоді все, як ті паззли, стало на свої місця. 

ВВС Україна: Є ще одна сюжетна лінія, яка була на початку, де жінка закохалася... Там навіть важко зрозуміти, чи вона закохалася, чи вона ще думає...

Ева Гата: ...чи купилася... Ми самі не можемо розібратися іноді зі своїми почуттями.

Там була основна ідея у тому, що ми ніколи не можемо наперед оцінювати чиєсь життя і взагалі ми не маємо права порівнювати нічого. Порівняння - це є найгірша наша вада. Тому що коли ми починаємо визначати, хто гірший, хто кращий, хто розумніший, ми тоді стаємо нещасними. А героїня, фактично, спочатку ніби все порівнювала, тому що ми для себе встановлюємо якісь правила, кажемо, що це є реальність, а насправді це є реальність тільки з нашого боку, з нашої точки зору.

ВВС Україна: На кого ви орієнтуєтесь? Хто ваш читач?

Ева Гата: Читач від малого до старого. Я вважаю, що мої книжки повинні читати і діти, тому що основна, можна так сказати, ідея - любити читача, як власну дитину. Тому там не може бути ненормативної лексики, яка не додає добра і збурення вносить в душу. І вона нічого доброго не приносить, хоча це зараз дуже модно. Нехай я буду немодною, але все ж таки я цього дотримуватимусь.

ВВС Україна: А ваші студенти читають ваші книжки, діляться з вами враженнями?

Ева Гата: Я намагаюся розділяти себе в цьому плані. На роботі в університеті я є Ольга Косак. Хоча, ви знаєте, то дуже важко - змішувати такі різні дві натури. Я не хочу. Я можу розповісти, якщо вони запитають, на перерві підписати книжку, але на парах ми ніколи не говоримо на ці теми.

ВВС Україна: Напевно, вам це питання багато разів ставили, але чому ви Ева Гата?

Ева Гата: "Гата" - то є "кішка" з грецької. Сім років тому Греція перевернула мою свідомість, я там дуже часто буваю, бо маю угоди з кількома вишами. Ева - то є перша жінка, з єврейської означає "життя".

ВВС Україна: Тобто, "жінка-кішка"?

Ева Гата: Ні, "кішка-життя". Кішки дуже добре вміють виживати в різних ситуаціях. Коли була перша презентація, раптом двері відчинились і зайшла руда кішка. І вона ніби підтвердила, що я правильно обрала псевдонім.

Із Евою Гатою розмовляла Євгенія Руденко.