Це розповідь про молодих чоловіка й жінку на тлі Гімалаїв, які рухаються в напрямку до свого майбутнього. Дорогою страждають їхні тіла, перемагаючи втому і перешкоди. І вони справді "самошедші", бо йдуть самі (вона - в пошуках батька, а він - у пошуках цілої країни). Та із "самошедшим" комп´ютерщиком, героєм недавнього роману-хроніки Ліни Костенко, у них мало спільного. Хоча б через те, що той снував Києвом туди-сюди і предметом його роздумів були доля сьогоднішніх українців, нетрадиційна поведінка дружини та події в світі крізь всевидяще око Інтернету, а ці двоє, виплекані уявою Карпи, торують свій шлях важкими й небезпечними для життя гірськими стежками вздовж урвищ. І тут про Київ та Україну - тільки малесенькі вкраплення-уривки із нашої дійсності, а все інше - далекий нетрадиційний закордон. Причому - замішаний на буддистських філософських притчах. Та все-таки (образно кажучи) це є піца з начинкою у вигляді суміші подій у Гімалаях, запечена в тісті життя. Тож з огляду на таку характеристику і буду її оцінювати.

У стилі викладу Карпа не зрадила собі, а тому жаргонізми, сучасний побутовий сленг спілкування почуваються в тексті твору абсолютно вільно, і навіть ненормативна лексика час від часу підкреслює, хто в цьому домі (а правильніше - творі) господар. В результаті такі вирази, як "дивна фігня" чи "пес його знає", сприймаються в контексті інших (значно агресивніших по відношенню до цнотливих вух інтелігента) як зразки буденної банальності. Якщо ж взяти до уваги щоденникові записи ще одного "самошедшого" (батька героїні), то кожен, хто з ними ознайомиться, швидше віднесе їх до манери письма Джека Лондона у такому, наприклад, його творі, як "Серця трьох". І це не випадково, бо "Піца "Гімалаї" за жанром - пригодницький роман, тільки виконаний за законами "мішаної начинки": бо піца ж все-таки, про що сама назва твору говорить!.. А тому не варто дивуватися одразу аж трьом позиціям, наприклад, у описі-ставленні до навколишньої природи та життя.

Перша (яка стосується переважно українських реалій) - критично-іронічна. Ось приклад: "...в Києві в ліс фіг підеш погуляти тепер. Мало того, що наш ректор продав університетські сади під елітноє жильйо, так ще й це елітноє жильйо скидає весь свій будівельний мотлох у ті сади й ліси..." 

Друга (яка стосується подій під час подорожі крізь гори) - майже канонічно-класична, але - з авторським акцентом: "Небо над селищем тепер вже загорталося сіро-червоними спіралями, а хмари рвались, як шматки паперу, зачіпаючись за колючі кущі на схилах і пазурі ворон на дахах".

І, нарешті, третя (глибинна) - має читача заохотити не просто читати-споживати, а й замислитися над прочитаним-спожитим "їдлом": "Один мудрий чоловік, показавши на засніжену Джомолунгму, сказав учневі, що значно швидше буде стерти на порох цю льодову вершину помахами тонкої шовкової хустинки, ніж пройти від початку всі кола переродження і народитися людиною".

Такі три позиції в їх поєднанні надають "продукту" неповторний смак і приводять до висновку про намагання авторки знайти відповіді на запитання: "Що ж це робиться сьогодні в цьому світі?". Тому й стиль викладу загалом романтично-іронічний. А також, - з одного боку, - втеча від українських реалій, а з іншого - пильна увага до притч і казок буддистської філософії на тлі гірських пейзажів і пригод у зовсім невідомому для героїні світу. Зате в результаті кристалізується у окремих фразах і дещо знайдене для відповіді: "робити те, що подобається, - воно вже щастя само по собі. Головне - хоча би підозрювати, чого насправді хочеш. Тоді Боженька зі своєю ойкуменічною допомогою підтягнеться". Або ще одне: "Коли увага твоя відхиляється назовні, озбройся настановами про те, як обернути все, що сприймаєш, у шлях...".

Тож насправді треба йти туди, куди ти прагнеш: бути "самошедшим". Але саме це і є найважчим: вибрати свій шлях у цьому житті, де головне - не їдло і не питво, а те, що ти знаходиш у собі, коли йдеш і долаєш страхи і перешкоди (причому - не один, а з людиною, якій все більше довіряєш). - Знайти своє місце в природі, щоб знайдене завирувало чистим потоком гармонії: потоком світла для розуміння іншими людьми.

І в цьому - актуальність роману. В першу чергу - для молодих українців, бо він ще й написаний зрозумілою їм мовою.

Сергій Зінченко