Ужгородська письменниця Галина Малик не перестає дивувати. Після відомої трилогії про пригоди дівчинки Алі в різних недоладних світах, після переможних перших і других «Злочинців із паралельного світу», після вуйка Йоя з ужгородського скансену, зрештою, після серії пізнавальних книжечок («Чому я хлопчик?», «Чому я дівчинка?») відома дитяча авторка написала повість-сюр «Абра&кадабра».

Це не перша спроба Галини Малик звернутися до дорослого читача. В її доробку є збірка сонетів «Мій срібний князю», що стала одним із кращих поетичних набутків Закарпаття в інтимній ліриці. Книжку, здається, недооцінили, бо над авторкою тяжіє стереотип дитячої письменниці. Зрештою, «Абра&кадабра» підтверджує цей усталений міф. Бо хоч сама Малик декларує повість як твір для дорослих, він чудово сприйматиметься і дітьми. Адже більшість подій пов´язано зі школярами і школою. Письменниця творить несподівану ситуацію: у містечку У поширився незнайомий вірус, унаслідок якого мешканці перестають розуміти один одного, розмовляючи суцільною абракадаброю.

Легке, гумористичне плетиво оповіді зацікавлює з перших сторінок. Галина Малик уміло творить сцени апокаліпсису в окремо взятому місті. У деяких персонажах вгадуються реальні ужгородці, що створює додатковий комічний ефект. Щоправда, розв´язка настає несподівано і навіть дещо невмотивовано. Читач тільки-но увійшов у смак ситуацій «онімілого» міста, як раптом усе закінчується. Та й ще суто дитячим прийомом: погану «машинку зла» розтоптали ногами, і «абракадабра» скінчилася.

Саме тому повість можна вважати все-таки твором для підлітків. Прийоми, мова, герої - все з арсеналу вправної дитячої літератури. Хоча, ясна річ, дорослі теж чимало знайдуть у цій книжці. Це якраз той рівень майстерності, коли виникають універсальні тексти - «від 2-х до 102-х років».

Для Закарпаття ця повість знакова ще й тим, що в ній уперше подано Ужгород у сатиричному ключі. Міфологізація і літературне прописування міста над Ужем відбувається буквально в останнє десятиліття. Після екзистенційного роману Оксани Луцишиної «Сонце так рідко заходить», після філософсько-фантасмагоричної повісті Сергія Степи «Велосипедний оркестр», після бурлескно-історичного роману Сергія Федаки «Валет Валентина Другета» - тепер маємо ще й гумористичне зображення Ужгорода.

Серед зауважень до «Абра& ­кадабри» - занадто засмічена мова ужгородських школярів. Тотальна суржикованість персонажів неприємно ріже вуха, а у легкому і веселому творі це є зайвим. Галина Малик вигадала цікаву ситуацію. Але оскільки зав-жди творить у своє задоволення, без зайвого напруження, то не захотіла її розгортати далі. Адже пише твори переважно невеликі - до ста сторінок, саме стільки, скільки можуть «проковтнути» сучасні діти. Саме тому повість не «дотягує» до дорослої планки. Задум виявився масштабнішим за текст.

Хоча сама авторка, наче відчуваючи невдоволення заінтригованого читача, в епілозі залишає місце для маневру: почвари вижили і готові до подальших подій. А значить - продовження буде. Можливо, воно задовольнить запити найсуворішого критика.