Імена лауреатів, що отримають цьогоріч Національну премію України імені Тараса Шевченка, стали відомі ще у п´ятницю, 9 лютого. Проте у Шевченківському комітеті офіційно інформацію не оприлюднюють: сайт повідомляє лише про таємне голосування й прийняття рішення членами Комітету. У секретаріаті пояснюють: «Поки проект Указу Президента про присудження ще не підписав Борис Ілліч (Олійник. - Ред.)». Як відомо, ця процедура обміну офіційними паперами марудна і довготривала. Тому без п´яти хвилин лауреати, які отримали перші вітання від своїх надійних джерел, уже святкують.

А святкувати дійсно є що. Уперше за кілька років рішення Шевченківського комітету не наразилося на гостру критику й не набуло скандального шлейфу, як минулого року із відмовою Василя Шкляра. У приватних навколокультурних розмовах і на форумах у мережі звучать лише позитивні коментарі, усі лауреати заслуговують на цю відзнаку. Хоча найбільша конкуренція в третьому фінальному турі була лише в номінації «Література», де змагалися сім кандидатів. До цього багато хто з оглядачів пророкував відзнаку для Мирослава Дочинця з його романом «Вічник». У той же час автор «України молодої», керівник рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик у своїх «шевченківських пасьянсах» (див. статтю «Таро з Шевченкових мотивів» за 7 лютого та «Апґрейд жанру і виду» за 8 лютого) вцілив у яблучко. Рецензуючи прозу, він написав: «То хто ж таки з нинішніх претендентів найбільше відповідає званню Шевченківського лавреата? Володимир Рутківський». У огляді поетичних збірок, висунутих на здобуття Шевченківської премії, зазначив: «Найвищий «рейтинг» серед претендентів-поетів має Петро Мідянка».

«Рішення дати дві премії, одну за прозу, другу - за поезію, здається мені цілком виправданим. Бо обидва автори є гідними цього. Рутківський, автор трилогії «Джури», як людина, яка фактично повернула до читання певну частину підлітків, які знайшли в його книжках те, чого довгий час в українській літературі не було. А Мідянка - фактично єдиний із сучасних гарних поетів, можливо, ще Забужко, які не мають Шевченківської премії», - підсумовує Костянтин Родик.

Без п´яти хвилин лауреат Петро Мідянка також вітає свого колегу: «Як викладач я тішуся за Володимира Рутківського, бо це добра література для підліткового віку. Нарешті ми маємо ще одного автора у цій ніші, крім Всеволода Нестайка».

З Петром Мідянкою ми спілкуємо по телефону, він щойно закінчив уроки, і ще знаходиться в школі, де вчителює 17 років, - у селі Тисалово Тячівського району. «Це невеличка школа, у ній немає і 200 учнів, але компактна і затишна», - доброзичливо відгукується фактичний шевченківський лауреат, який, щоб дістатися до роботи, долає чотири кілометри лісом із Широкого Лугу, де живе. За останні дні він отримав масу дзвінків - вітала і місцева влада, і журналісти, і, звісно, друзі, колеги: персональна сторінка поета на «Фейсбуку» наповнена відгуками на радісну звістку. «Але найголовніше - це вручення, яке відбувається у Шевченківські дні», - по-філософськи спокійно реагує закарпатський поет. «Чи збираєтеся подарувати на церемонії свою збірку Президенту?», - запитую у автора з натяком на особливі стосунки Януковича з літературою. «Можна й подарувати. Але, думаю, йому це не потрібно», - парирує поет. Водночас жодних показових демаршів Мідянка влаштовувати не збирається - він премії відмовлятися не буде: «Минулого року був прецедент зі Шклярем. Він мав свої установки. Я як рядовий педагог не маю такої сміливості поступати як він, як Андрухович. Я 30 років пропрацював в освіті - викладаю українську мову в школі - і знаю, який рівень учительської зарплати». Тому грошову винагороду поет спрямує швидше в сімейний бюджет, а не на друк власних збірок.

У іншій конкурентній номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» переможцем вийшла Тетяна Кара-Васильєва, чия книга «Історія української вишивки» отримала більше голосів, ніж роботи «Історія української ікони Х-ХХ століть» Дмитра Степовика й «Музично-інструментальна культура українців (фольклорна традиція)» Михайла Хая. Про особливості видання Кара-Васильєвої й подробиці її досліджень можна прочитати в інтерв´ю «УМ» за 13 січня.

Інші два претенденти на лауреатство - композитор Віктор Степурко і художник Анатолій Криволап (інтерв´ю в «УМ» за 3 лютого) - були єдиними представниками своїх професій, що дійшли до фінального голосування. Також Шевченківський комітет вирішив не присуджувати премію у номінації «Концертно-виконавське мистецтво» (номінувалися концертні програми «П´ять скрипкових концертів Мирослава Скорика», «Пам´яті Кобзаря» Ігоря Пилатюка) та «Народне і декоративно-прикладне мистецтво» (за серію тематичних тарелей Петра Печорного, створених за поезіями Тараса Шевченка). Без відзнак залишилися «Театральне мистецтво», «Кінематографія», «Публіцистика і журналістика».

КОМЕНТАРІ

Петро Мідянка,
поет, номінація на премію за книгу поезій «Луйтра в небо»:

- Мені повідомив один із членів комітету. Вони офіційно не повідомляють, чекають Указу Президента. Але, думаю, що якихось вагань у Президента не буде. Я сприйняв цю новину з приємністю - власне, в Україні немає такої найбільшої альтернативної премії. Вийшло, що визнали з першої подачі, так лягли зорі прихильно.

Чи очікую на популяризація завдяки премії? Навряд чи вона посприяє. Ви ж знаєте, які у нас справи у книговидавничому бізнесі. Але якісь установки, може, й будуть - є серійні видання. Зрештою, я ж видав книжку за державний кошт: частина тиражу пішла в Ужгород, частина - має піти в Київ по лінії Держкомвидаву.

Юрій Чекан,
доктор мистецтвознавства:

- Віктор Степурко - прекрасний музикант, видатний композитор, який послідовно відстоює ідею духовної хорової музики. Він працює на цих теренах не перше десятиліття. Його твори виконують і самодіяльні, і фахові колективи. Тривалий час він був керівником хору в Макарівському будинку культури Київської області. Його роботи також озвучує хор «Київ», капела Києво-Могилянської академії, їх можна почути на фестивалях «Золотоверхий Київ», «Музичні прем´єри сезону», «Київмюзикфест». Так, це певний субкультурний пласт, це не попсова музика, що звучить iз радіо. Але для України це дуже важливо, бо хорова музика є одним із надбань нашої культури.

На жаль, системної роботи з промоції Шевченківських лауреатів я не бачив. Один концерт у філармонії - не те. Треба випускати диски, ввести цю музику в навчальні заклади.

Наталя Дмитренко