Re: цензії

Купуючи книжку Сашка Дерманського, можна бути упевненим — вона буде веселою. А ще — доброю і обов’язково зі щасливим фіналом. Проте пригод та приводів похвилюватися за головних героїв вистачатиме. І «Танок Чугайстра», який вперше з 2008 року перевидало видавництво «Теза», не виключення. Головні герої повісті — шестикласники Лілька та Іванко. Хлопчик мешкає у карпатському селі, а Ліля разом зі своїм молодшим братиком Васьком приїжджає сюди щоліта на канікули до бабусі. Поряд — густий та похмурий карпатський ліс, що ховає безліч таємниць та небезпек. А ще бабуся розповідає про чугайстра (з яким діти згодом познайомляться особисто, заблукавши у хащах), а недалеко мешкає справжній мольфар. Як тут не випробувати долю і не піти в ніч на Івана Купала до лісу? І не просто так, а щоб врятувати чугайстра, розкрити таємницю мольфарової онуки Олесі та дізнатися, куди кілька років тому зник закоханий у неї молодий вчитель... А вже тут доведеться школярам натерпітися страху та побачити безліч чудес.

І все це з добрим гумором та оптимізмом, притаманними письменнику. Взяти хоча б такий приклад. За українською міфологіє, вполювавши нявку, чугайстер розриває її. У Сашка Дерманського все інакше. Наздогнавши нявку, як пояснює дітям чугайстер, «тре файненько полоскотати її, щоб вона засміялася, а від сміху бісиці цвітуть і родять усякою всячиною». Головне достатньою мірою полоскотати її для того, щоб вродили у її косах плоди, але і не перестаратися, щоб вони не перестигли. «Нявки родять то грушками, то яблучками, а одна навіть кавунами вродила»...

Єдине застереження: після прочитання книжки, невимовно хочеться в Карпати.

Боягузи проти синьомордих

Леся Воронина. Таємне Товариство Боягузів та Брехунів. — К.: Грані-Т, 2012. — 268 с.

Новинка від Лесі Ворониної — це вже відома читачам повість «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від Переляку №9», що побачила світ ще 2006 року, та її свіже продовження — «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів». Під однією обкладинкою та з ілюстраціями талановитого художника Володимира Штанка.

Письменниця не раз говорила, що добра дитяча книжка має бути динамічною, цікавою, вигадливою, сповненою фантастичних пригод та неочікуваних сюжетних поворотів, а також обов’язково мати хеппі-енд. Жодного моралізаторства чи дидактики — дитина сама розбереться що й до чого. І нова повість «Пастка для синьоморда...» саме така. Щосторінки з головним героєм Климом Джурою, його друзями та родиною відбуваються все нові й нові карколомні пригоди. Фантазія письменниці сягає інших планет та древніх цивілізацій.

Джура Клим — звичайний собі хлопчик, тільки родина в нього, як виявилося, зовсім непроста. Бабуся Соля — талановита винахідниця. Серед її наукового доробку — машина часу, замаскована під старенький запорожець, метеликова пошта — швидка й надійна, і ще низка різноманітних надсучасних винаходів. Його батьки — не звичайні археологи, як може видатися на перший погляд, а спеціальні агенти Таємного Товариства Боягузів, чиє завдання — пошук і обеззброєння найпідступніших злочинців... Завдяки такій сім’ї, Клим постійно потрапляє у небезпечні пригоди і саме йому разом із друзями доводиться рятувати світ від підступних синьомордих прибульців, які хочуть захопити Землю. Звичайно, людство переможе. Питання в іншому — як саме та яку роль в цьому зіграють давні єгипетські боги?

Варто додати, що в книжках Лесі Ворониної взагалі не буває безвихідних ситуацій. Письменниця користується зрозумілим і улюбленим у дитячому світі прийомом: у будь-якій ситуації у героїв раптом знаходиться необхідна річ чи вміння. От і все. Неправдоподібний для дорослої літератури, і доречний для дитячої. Потрапивши у стародавню гробницю, хлопці раптом згадують про ПУПС — Похідний Універсальний Просторовий Сканер, який показує, де вони знаходяться і куди мають іти. Або у момент, коли батькам Клима треба відволікти прибульців, вони раптом згадують, що в них у рюкзаку є спеціальні паперові літачки, які у повітрі розсипаються на тисячі паперових клаптиків, що засипають все довкола. Або випадок, коли батьки Клима уперлись у стіну, що відділяла їх від зали із синьомордими і загадали про діркокрут, який двома натисками пальців безшумно й непомітно руйнує стіну... Саме такий прийом діти часто використовують у грі, долаючи уявні перешкоди за допомогою вигаданих фантастичних речей.

Книжка Лесі Ворониної читається на одному подиху — пригоди і стрімка зміна сюжетних поворотів не дає розслабитися. До речі, цікаво, що дорослі читачі проводять паралелі між ситуаціє із синьомордими, що планують захопити владу, поселивши в серцях людей страх, та сьогоднішньою політичною ситуацією в Україні...

Як подружитися з Бухтиком?

Володимир Рутківський. Бухтик з тихого затону. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 240 с.

Нещодавно видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА потішило юних читачів книжкою лауреата Шевченківської премії і переможця конкурсу «Книжка року Бі-Бі-Сі» Володимира Рутківського. Цього разу на полицях книгарень — не історична повість, а пригодницький твір для дітей молодшого шкільного віку «Бухтик з Тихого затону».

Написав цю повість письменник ще 1975 року. Ідея сюжету, де всі пригоди відбуваються в дитячому санаторії, виникла під час зустрічі з читачами. Це дозволило ввести в книжку міфологічних істот — русалок, водяника, лісовика, і водночас обмежити участь у сюжеті батьків головних героїв. Проте в Україні книжку видавати відмовились. Тоді письменник, переклавши її російською, віддав у московське видавництво «Детская литература», де книжку 1981 року успішно було надруковано стотисячним накладом. І лише 1988 року «Бухтик» виходить українською мовою у видавництві «Веселка». І ось, завдяки видавництву Івана Малковича, сучасні діти також мають можливість познайомитися з кумедним і щирим «Бухтиком».

У дівчинки Олі, яка з дитинства була хворобливою і багато часу проводила у лікарні, трагічно загинув тато-льотчик, після чого дівчинка втратила інтерес до життя і почала згасати. Допомогти дівчинці видужати та повернути смак до життя беруться Сергійко, Вітька і... дивне підводне створіння Бухтик, що мешкає у річці неподалік від дитячого санаторію. Книжка сповнена веселих пригод та заселена дивовижними створіннями — водяником Барбулою, лісовиком Обертасом, русалками Чарою та Манією, щукою Зубаткою, жабою Квакухою Премудрою... Але в книжці — не самі лише пригоди та розваги. Письменник говорить з дітьми про такі речі, як помста, заздрість, довіра, страх. Тут навіть є елементи екологічного виховання, коли діти вирішують укріпити стару вербу на березі річки... Це повість про дружбу, доброту, вміння допомагати іншим і про те, наскільки важливим є інтерес до життя. А це завжди актуально.
Марія СЕМЕНЧЕНКО