Re: цензії
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
- 04.09.2026|Віктор ВербичВолинський контекст української художньої літератури для дітей
- 04.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЙдімо до свого виднокола, мріймо!
- 01.09.2026|Василь КузанВибір оптики
- 31.08.2026|Ігор ЗіньчукВідшукати втрачений сенс
- 29.08.2026|Наталія КулиничДуша митця на кривавому тлі доби
- 28.08.2026|Тетяна ГрабТри жінки: три долі
- 28.08.2026|Анна-Віталія ПалійПостелимо дорогу правді
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Про львівський роман Андрія Куркова й одне дражливе питання
Признаюсь чесно, досі я жодного роману Андрія Куркова не читав. Не через лінь чи нехіть і не через те, що він надто популярний і часто в багатьох на устах, включаючи медійників (можливо, й медієвістів).
Просто, так сі стало, руки не доходили. І от випала гарна нагода прочитати його роман про Львів, саме прив’язка до мого рідного міста мене і спокусила. Та ще й стосунок до львівських гіпі спокусив подвійно. На львівській презентації роману «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» я придбав у тандемі дві книжки – презентовану й альманах «Хіппі у Львові». Спочатку прочитав альманах і досить оперативно про нього написав. А от роман Куркова на певний час відклав, а прочитав, коли трапилося декілька вільніших днів.
Спершу був подумав – от перший роман А. Куркова, написаний у двох варіантах – по-російськи та по-українськи. Але прорахувався, адже на звороті титулу та в бібліографічній анотації написано, що це переклад з російської В. С. Бойка. Теж ладнє, як кажуть.
Можна було б сказати, що прочитав роман на одному подиху, бо він справді дуже цікаво написаний, але вийшло на декількох подихах, через постійні об’єктивні обставини. Тобто прочитав я його з неослабною цікавістю, а цікавість я вважаю ледь не першочерговою для прози. Ну, принаймні, дуже важливою. Думав зразу ж і написати про нього, по свіжих слідах, так би мовити. Спочатку кортіло переповісти сюжет, – він такий чіткий, кінематографічний, гарно запам’ятовується. Паралельні сюжетні лінії виписані струнко, перетинаються та переплітаються вони саме в тих місцях, де й випадало б. Образи персонажів змальовано колоритно, їхні вчинки вмотивовано. Зав’язка інтригує, кульмінація тримає в напрузі, розв’язка є несподіваною. Тому сподівання читачів на захопливість і непередбачуваність виявляються виправданими. У белетристичному плані до цього роману, як мовляє народна приказка, комар носа не підточить. Але щось мене зупинило, бо це було б, по-перше, занадто просто, якби я зосередився тільки на сюжеті та похідних нюансах, і по-друге, мене муляла одна проблема, на якій зупинюся в останньому абзаці цього сюжету. Зрештою, слідкувати за сюжетними ходами входить до компетенції читача, а не постчитача.
Отож, про деякі похідні нюанси. Мене цікавить майже все, що стосується львівського тексту як явища. Безумовно, роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» вписується навіть номінально у львівський текст. Причини того, що Курков узявся за роман про Львів, різні – про них вже чимало сказано, зокрема й самим автором роману. Це і пропозиція бурґомістра Андрія Садового, і замилування самого автора нашим містом, його маґією, і ще багато чого різного. Раз Курков задекларував, що напише роман про Львів, то так і зробив. На сторінках роману з’являються конкретні особи львів’ян, хоча б Аліка Олісевича та Юрка Винничука. З прецизійною географічною чи то пак картографічною точністю відтворено конгломерат локусів міста. Для «іногородніх» читачів це цікаво абстрактно, а от для компетентних львів’ян виникає ще й бонусна цікавість пригадування та вгадування. Окремо можна було б сказати про гіпі, адже вони є наче закваскою цього роману. І про Джимі Гендрікса, тінь якого (а не лише муміфікована рука) ширяє по просторах романескного овиду. До слова, підступаючи до рецензії, переглянув (і прослухав, зрозуміло) на ю-тубі чимало його пісень. Для прикладу, гіпніки мляво прибирають територію у Вудстоку після фестивалю, а Гендрікс грає довжелезний соляк на гітарі. Певний час не міг від мене відчепитися спокійний (аж надто) наспів «Гей Джо». Нюансувати можна звідси і скільки хоч, та перейду до обіцяної проблеми. Принаймні, до постановки проблеми.
У довідкових джерелах про Андрія Куркова написано, що він є українським письменником, який пише російською мовою. Він не єдиний такий, є ще й інші російськомовні українські письменники. Є і двомовні (у сенсі літератури для дітей і Курков до них належить). Як визначити приналежність письменника до тієї чи іншої національної літератури? За місцем народження? – ні, адже Курков роджений у Росії. За місцем постійного чи тимчасового проживання? – сумнівно. Чимало письменників живуть в одній країні, а пишуть іншою мовою. Та й Курков, живучи з дитинства в Україні, тепер чи не більшість часу проводить у роз’їздах по інших країнах. Громадянством? – теж ні. Національністю, етнічним походженням? – теж ні, адже і в українській літературі маємо чимало неукраїнців за походженням. Залишається мова. Попри писання творів російською мовою, свою ідентичність Андрій Курков визначає як український письменник. Щоправда, англійський романіст японського походження Кадзуо Ісіґуро не має ілюзій стосовно гармонійного співіснування культур і народів, вважаючи, що національна ідентичність визначається мовою, а становище людини, котра опинилася між двох культур, не дає особливих переваг. А можливо, якраз і дає? Існує ж багато аналогів в історії та сучасності світової літератури. Словом, я відповіді на це питання не маю. Принаймні, поки що. Тож залишаю наразі це питання для себе відкритим. Можливо, мені допоможе сам Андрій Курков?
Курков А. Львівська гастроль Джимі Хендрікса: роман / Андрій Курков. – Харків : Фоліо, 2012. – 444 с.
Іван Лучук
Коментарі
Останні події
- 09.09.2026|08:549 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
- 08.09.2026|20:30Книги, готелі, опера та гастрономія формують імідж України
- 07.09.2026|19:59На Волині відбудеться ХХІ Міжнародний літературно-мистецький фестиваль "Лісова пісня"
- 07.09.2026|19:50«Видавництво 21» – один із трьох українських видавців на міжнародній платформі Babel Matrix
- 04.09.2026|08:34Стартував прийом заявок на здобуття премії імені Олександра Білецького в галузі літературної критики
- 28.08.2026|10:24Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка – 2026
- 27.08.2026|12:43До 170-річчя від дня народження Івана Франка: Павло Табаков презентує пісню на пронизливу лірику Каменяра
- 27.08.2026|12:39«Сталінка. Богемна рапсодія» — Старий Лев перевидає культові романи Олеся Ульяненка
- 26.08.2026|21:59«Літературна дегустація» до Дня Незалежності України
- 23.08.2026|14:30Видавці просять Зеленського скликати РНБО через критичний стан книжкової галузі
