ього місяця "УП.Життя" прочитала дві молоді  книжки і вони нам сподобалися. До речі, читачі "УП.Життя" скоро зможуть познайомитись із цікавими юними українськими літераторами. Але все поступово. Починаємо з книжок.

Сашко Ушкалов. Жесть (КСД)

Сашко Ушкало після роману "БЖД" доволі довго мовчав. Аж тут – нова книжка. Та ще й збірка оповідань.

Я взагалі люблю збірки малої прози. Жанр оповідання дає письменнику багато простору. Не потрібно тягнути час і дописувати зайві літери, не потрібно вимучувати масштабний і цікавий сюжет. Натомість можна пильним оком спостерігача фіксувати цікаві епізоди життя та використовувати цей літературний матеріал вільно і винятково лаконічно. Що там кажуть про "краткость"? Правильно, з неї може народитися талант.

"Жесть" - це книжка міських оповідань. Маю на увазі те, що локалізована дія у великому українському місті Харкові. Місце дії вибране вдало. Харків достатньо екзотичний для того, щоби захопити навіть загартованого українськими реаліями читача. Можу припустити, що щось таке дуже гарно і вдало можна перекладати іноземними мовами.

Тут є двірники та декласовані елементи, бізнесмени, що практикують вивіз мешканців сіл на Азовське море, та студенти-педагоги, що після розподілу рахують дні обов’язкової роботи в школі та роблять зарубки на стіні після кожного вчительського тижня. Тут є прекрасний мешканець Уганди Пітер, котрий мав вчитися на хірурга в Харкові, але працює продавцем фломастерів на "Барабашці", є зворушливе перше побачення в міліцейському бобіку… та багато інших цікавих героїв та епізодів.

Художній світ "Жесті" саме такий. З одного боку, тут чимало епізодів, що схожі на фантасмагорію та реальність водночас. Ну а що ще можна сказати про абсурдні українські реалії? Тільки це.

Оповідання з "Жесті" дуже смішні. Це сміх, який пов’язаний із химерністю та абсурдністю життя. Так само я сміюся над фільмами Кустуріци.

"Жесть" можна і варто читати не тільки фанам Сашка Ушкалова. Книжка сподобається всім, хто любить анекдоти – у французькому сенсі слова "історії з життя". Впевнена, що одразу захочеться розказати свої кумедні історії близьким чи навіть сусідам по вагону метро. А ще ці тексти можуть стати гарною першою сучасною українською книжкою.

Ірина Цілик. Родимки (Електрокнига)

Іра Цілик свого часу написала пару поетичних книжок і роман "Післявчора". Як це часто буває, за першим романом другий не народився. На щастя, замість імітації великої прози Іра Цілик написала збірку оповідань "Родимки". Вінчає збірку однойменна повість – схоже на спробу роману, але, на щастя, це не роман.

"Родимки" - це низка оповідань про життя містян і їхніх родичів. Зрештою, сама метафора родимок на це натякає. Щось таке, що в межах однієї родини успадковується та передається з покоління в покоління незалежно від волі нащадків і предків. Ці позначки можна видалити лазером та всіляко замаскувати. Але чи можна там замаскувати успадковані чи виховані в сім’ї особливості натури?

Оповідання Ірини Цілик зворушливі. Вони нагадують приїзд у бабусин дім після довгої відсутності. Раптом приходять спогади та жалі за колись не сказаними словами. Інша аналогія – художній світ кіноальманаху "Україно, Goodbye". Бо в оповіданнях Ірини Цілик вистачає і соціальних варіацій на тему життя міського умовного "низу".

Повість "Родимки" на перших сторінках мене трохи розчарувала. Вона надто нагадувала звичні історії-про-себе від першої особи. Але згодом оповідь трохи розігналася та стала цікавою. Сцена суму через розлучення перейшла в історію співжиття трьох поколінь жінок в одній невеликій квартирі.

В центрі уваги молода жінка Ліда, молода журналістка-критик, котра розлучається з чоловіком і переїздить жити до мами. В мами вдома живе бабуся, частково паралізована після інсульту – і з дуже непростим характером. А ще в повісті є тінь померлої бабусі-не-бабусі  - двоюрідної бабусі Ліди, котра заміняла їй бабусю справжню… бо справжня бабуся завжди була ніби поза родинним життям.

Як на картинах Клімта про три віки жінки, відкривається декілька перспектив. Три різні долі, зумовлені різними часами. Радянське сите багате і майже номенклатурне життя, дикі 1990-ті роки з кризою в гаманцях і в головах, сучасне життя, де емоційні зв’язки видаються "неважливими" на тлі "невідкладних" справ.

Ліда через спілкування зі своїми родичками відкриває нові сторінки сімейних історій. Це та ситуація, в якій живе багато українців. Вона не має чіткого бачення минулого своєї родини. Все, що є – це епізодичні анекдоти та історії життя, з яких можна додумати справжній розвиток подій. Власне Ліда і займається відновленням канви минулого жінок своєї родини… і власного минулого теж.

"Родимки" доступні як електронна книжка, її можна легально скачати. Ця книжка сподобається тим, хто любить читати та вивчати чужі та власні історії з життя.

Ірина Славінська