Авторка (автонім – Віра Селянська) народилася в Бориславі, свого часу за відомих обставин емігрувала, мешкає в Ріо-де-Жанейро, належить до Нью-Йоркської групи поетів, одна з її п’єс вийшла в Любліні, це видання презентувалося у Львові, та й у Львові ж я пишу на нього відгук. Так отож. Маємо й поєднання країн в одній книжці (включаючи весь антураж її власного існування, пов’язаного з автором, перекладом, виданням, промоцією тощо): Україна – Бразилія – США – Польща.

Пригадалося, як аналогічно одна дрібничка поєднала в собі декілька країн. Десь на початку тисячоліття я привіз із Хорватії, з Загреба маленьку іграшку для своєї дитини. Ніби дрібниця, але «багатокраїнна». Отже, я приїхав з України (в Україну ж і повернувся) в Хорватію. У хорватській столиці купив подаруночок своїй донечці – іграшку (схожу одночасно і на кішку, і на мишку) з колекції до Геловіну (традиція з Ірландії), запаковану й марковану в Італії; коли ж донечка вдома роздягнула ту цяцьку з геловінівськихшатів, то виявилося, що на спині в іграшки красується напис «madeinChina». Тож маємо ситуативно в одній іграшці поєднання декількох країн: Україна – Хорватія – Італія – Ірландія – Китай. Знову: так отож.

Отже, п’єса Віри Вовк «Смішний святий». Але спершу декілька слів про саму авторку. Віра Вовк – авторка поетичних збірок «Юність» (1951, 1954), «Провідна зоря» й «Елегії» (1956), «Чорні акації» (1961), «Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джованні-Батісти» (1967), «Каппа Хреста» (1969), «Меандри» (1979), «Мандаля» (1980), «Карнавал» (1986), «Жіночі маски» (1994), «Молебень до Богородиці» (1995), «Писані кахлі» (1999), «Поезії» (2000), «Віоля під вечір» (2002).

До прозового доробку Віри Вовк належать «Ранні оповідання» (1943-54), «Легенди» (1958). «Казки» та «Духи й дервіші» (1956), «Оповідання для дітей» (1960-62), «Вітражі» (1961), «Святий гай» (1983), «Карнавал» (1986), «Старі панянки» (1995), «Калейдоскоп» (1979–2001).

Драматургія Віри Вовк представлена книжками «Скарб царя Гороха» (1962), «Смішний святий» (1968), «Триптих» (1982), «Іконостас України» (1988, 1991), «Вінок троїстий» (1988), «Казка про вершника» (1992), «Зимове дійство» (1994), «Весняне дійство» (1995), «Настася Чагрова» (2001), «Козак Нетяга» та «Крилата скрипка» (2001).

П’єсу«Смішний святий» Віра Вовк написала в Ріо-де-Жанейро 1968 року, того ж року опублікувала її в Нью-Йорку в третьому томі альманаху «Слово». В Україні вперше цей твір був надрукований в антології «Близнята ще зустрінуться» (1997), який упорядкувала ЛарисаЗалеська-Онишкевич. Свій том «Театр» (2003) Віра Вовк «відкрила» саме цією п’єсою як своїм драматургійним дебютом.

 П’єса написана під враженням подорожі авторки Україною в 60-х роках, а також під впливом відновлюваних у пам’яті дитячих вражень, коли Віра жила в Кутах на Гуцульщині, куди приїздили виступати мандрівні галицькі театральні трупи зі Львова, Тернополя, Дрогобича.

Про саму п’єсу«Смішний святий» не вестиму мову. Хто хоче – прочитає. А то й перегляне постановку, коли така буде. Скажу лишень про перекладача п’єси на польську мову. Це Тадей Карабович, український поет і науковець з Польщі. Він мешкає в Голі, на межі Холмщини та Підляшшя. Пише українською та польською. Бачимо вже, що перекладає з української на польську. Видає в Любліні альманах «Український літературний провулок».

У перекладі п’єси відчуваються й риси поетики перекладача. Найхарактерніші ж ознаки поетики самого Тадея Карабовича я свого часу сформулював таким чином. Лаконічна форма його віршів є лише поверхневою ознакою. Лапідарність у висловлюваннях належить до його найулюбленіших виражальних засобів. Ці слова, рядки й цілі вірші аж просяться бути висіченими на камені, такі вони сконденсовані. Думки в цих віршах стиснуті, наче пружини, до крайньої межі. І раптом вони вистрілюють аж у космічні простори, в історичне різночасся, яке є й рівночассям. Рідна поетова Холмщина, наче Атлантида, загубилася десь у позачассі, але вона таки існує, бо існує поезія про неї.

Бора бора. О Ріо, Ріо. Нью-Йорк, Нью-Йорк. Лю-лю. Львів – Лємберґ – Львув…

WowkW.ŚmiesznyŚwięnty (dramatw 14 scenach) / WiraWowk ; przekład z językaukraińskiegoTadeuszKarabowicz. – Lublin : Wydawnictwo “UkraińskiegoZaułkaLiterackiego” ; WydawnictwoEpisteme, 2013. – 104 s.

Іван Лучук