Вона знаходиться за 25 кілометрів на північ від столиці.

"На дачі не друкую, але пишу книжки в голові. Особливо, коли займаюся монотонною фізичною роботою. Потім їду до Києва і набираю текст на комп´ютері, - каже письменниця. - Коли бачу ці зелені кольори навколо, всяка напруга спадає. Так утримую душевний баланс і гармонію. Тому й не шукаю іншого релаксу - не п´ю, не курю, не колюся". Великого городу і саду жінка не тримає.

"Маю пару кущів смородини, порічок, кілька яблунь. Я більше квітникар, ніж городник чи садівник. Виросла на столичній Куренівці, де Центральна станція юних натуралістів. Маю багато лілій, є гладіолуси, троянди. Раніше троянд боялася. Думала, це вищий пілотаж їх вирощувати. У мене ділянка квітує з весни до осені. Щовесни обіцяю собі нічого не купувати, але знову тягну якісь саджанці на дачу. Залюбки ділюся з людьми квітами, цибулинками. Коли віддаєш від душі, у тебе росте добре, і у тих людей. Коротше кажучи, усе подароване мною можна не поливати, воно все одно буде рости. Вдома у квартирі теж маю чимало вазонів".

Цього літа письменниця встигла законсервувати кілька баночок улюбленого варення з кабачків, яке варить з лимоном або лаймом. Зробила з аличі грузинський соус ткемалі до м´яса.

"Мама назбирала порічок. Зроблю з них сироп. Ним добре поливати морозиво. Почала консервувати, коли вийшла заміж. Переживали важкі часи. Тим не менше приходили гості. Зараз дивуюся, як з нічого накривали святковий стіл. Зараз все в магазині можна купити. Тому роблю консерви не про чорний день, а рефлекторно, для задоволення. Ще роблю "енергетичні консерви". Влітку фотографую дачу, квіти. А взимку на це дивлюся і підживлююся. Це мої улюблені консерви", - сміється Міла Іванцова.

Анна БАЛАКИР