Секрет душевності цієї презентації, напевне, полягав у тому, що практично усіх присутніх автор знав особисто. І це говорить не про те, що «узок круг этих декабристов», тобто поціновувачів Ірванцевого таланту, а про його oversize–комунікабельність. Наприклад. З метою просвітництва я запросила на презентацію свого 14–рiчного сина і його друзів–ровесників. Йдемо Софійською площею, хтось доторкнувся до плеча: «Валю, привіт, куди це ви йдете?» — Ірванець наче виріс із–під землі. — «Так до тебе ж на презентацію». Знаний письменник одразу включив на повну силу тумблер своєї дотепності і чарівності, розказав для всіх історію про те, як мій син пішов по автограф до Григорія Остера з книжкою в українському перекладі, тобто в перекладі Ірванця, повідомив, що є одним з авторів сценарію фільму Олеся Саніна «Поводир», який у кінці вересня виходить на екран. Почуття гумору — один із найефективніших ключів до підліткової приязні, й Ірванець відкрив ці «двері» за 10 хвилин. На Пушкінській біля «Купідона» він уже тисне руку знайомому за столиком і тут же представляється його супутниці: «Я — Сашко». А коли народ почав збиратися на презентацію, ледь не кожного поіменно запрошує проходити–сідати — тут і його студентки з Острозької академії, і літературні завсідники «Купідона», друзі, журналісти.

Тепер про презентоване. Видавництво Laurus започаткувало серію «Числа», в якій має вийти однакова кількість книжок українських і російських письменників, а в назві — фігурувати числа. Ірванцеве «Вибране за 33 роки» — третє видання, до цього були «Странствия и 87 стихотворений» Бахита Кiнжеєва (Росія) та «40 сонетів і гербарій» Петра Мідянки, після цього буде «Сонет 66» Льва Рубiнштейна (Росія). Олександр Ірванець — надзвичайно плодовитий автор, на його рахунку більше десятка п’єс, три романи, політично–іронічні вірші на злобу дня, тепер iще й сценарій для фільму (і по секрету — Сашко зіграв 40–секундну роль стенографіста у «Поводирі»). Колись він сказав, мовляв, я закінчував Літературний інститут (у Москві), я — літературний працівник. І справді живе з літератури і літературою: у нього хороша реакція і почуття гумору, йому легко вдається римувати вірші «З приводу» — для телевізора та газет, і короткі присвяти на дні наро­дження друзів, він викладає літературну творчість на філфаці в Острозі, його п’єси ставлять в Україні й не тільки, перекладають його вірші та прозу, він не раз отримував літературні гранти і стипендії. Але я згодна з Інною Булкіною, автором серії «Числа» і післямови до збірки «Вибране за 33 роки» (до речі, ця книжка — 25–та в творчості письменника), що Ірванець — недооцінений автор в Україні. Тож ця книжка ще раз нагадала нам усім, що Ірванець — добрий і дуже самобутній поет.

Колись Кіра Муратова сказала: «Для режисера — не тільки для мене, взагалі для режисера, мені здається, типовий такий парадокс: потрібно поєднувати в своїй психіці крайнощі. З одного боку, «манія величі», з іншого — «всяк сверчок знай свой шесток». Дуже важливо сполучати ці крайнощі в своїй свідомості. Без манії величі, таємної чи явної, прихованої чи афішованої, неможливо в режисурі нічого зробити. А з iншого боку, потрібно знати свої обриси, свої контури, свої ніші, межi, й у них втискуватися з усією своєю манією величі. Для мене, наприклад, це обов’язково». Цей психологічний парадокс, здається, стосується митців усіх жанрів і сфер. От і у Ірванця: від «Рівний — Рівному» (Я стоятиму тут — кам’яний або металевий (не вкрадете на брухт — посміхатимусь вдячно усім), і прекрасні рівнянки, граційні, немов королеви, призначатимуть зустрічі біля мене обранцям своїм) до «Юркові, самому собі і Вікторові–ІІ» (Ти не робиш вже кроки по чужих слідах. П’ятдесят два роки. Старий мудак). В цій останній саморевізії дуже добре прослідковується 33–річний поетичний шлях Ірванця — від трохи пафосного романтика, сентиментального лірика до іронічного філософа.

З останнього раджу «Вірш, який мав бути присвячений Юркові»

Ти, подруго кістлява, жжош

У надміру швидкому режимі.

Відійшли вже і Джон, і Джордж,

І нема ні Джима, ні Джиммі.

Часу плин тоді пізнавав,

Як ковтав поминальні соплі.

Джо Дасен давно відспівав,

А давніше ще Дженіс Джоплін.

Одягнувши чорне пальто,

Смерть потроху всіх прибирає.

Тільки з «АББА» ніхто,

Тільки з «АББА» ніхто,

Тільки з «АББА» ніхто не вмирає...

Валентина КЛИМЕНКО