Один із найвідоміших дитячих письменників світу. Щодо хобі, то «найбільше я люблю... спати! Це рахується? Ще я люблю куштувати різноманітні види хліба. Я багато плаваю і ходжу, але це, звісно, здебільшого задля підтримання форми. Люблю навідуватися в галереї, музеї, театри, концертні зали, люблю сучасний танець, музику народів світу й класику, джаз і артхаусне кіно».

У   Стронґа -  понад сорок улюблених авторів «дорослих» книжок. Однак першими на думку спадають ось ці: Італо Кальвіно, Біл Брайсон, Мілан Кундера, Джоанна Гарріс, Богуміл Грабал, Кейт Аткінсон, Дієґо Морані, Харукі Муракамі, Донна Леон, Ґаррісон Кейллор, Курт Воннеґут. «Якщо у цих письменників і є щось спільне, то це – їхня людяність», - каже Стронґ.

"Ну як можна вибрати ЛИШЕ п’ять улюблених книг?!! Але гаразд..."

РЕДЬЯРД КІПЛІНҐ «ТАКІ СОБІ КАЗКИ». Книжка дитяча, але історії у ній – просто неймовірні. До того ж, розказані майже поетично, навіть магічно. Бо Кіплінґ був не лише талановитим прозаїком, а й справжнім поетом. У цих оповідях є все: розвага й мудрість, комедія і пафос, такі історії, щиро кажучи, важко перевершити.

ДЕВІД АЛЬМОНД «МЕНЕ ЗВУТЬ МІНА». Це багатошарова історія про дорослішання, шкільні неприємності, важливість спілкування та дружби. А ще – про силу уяви та писання, про дивовижну здатність слів змінювати світ. Про знайомство з собою, врешті-решт. В одному з відгуків на цю книжку один дорослий чоловік написав, що вона - нецікава, бо там «нічого не відбувається». Ото дурник! Міна, оповідачка, змінила своє життя – сама, за допомогою писання, слів і думок. Це ж дивовижно!

ШЕРОН КРІЧ «ЛЮБЛЮ ЦЬОГО ПСА». Цю книжку можна прочитати за півгодини чи й швидше. Вона пречудова, тож змусить вас і сміятися, і плакати, і, цілком можливо, все водночас. Я не читав нічого схожого, ну, хіба що книга Альмонда, про яку я згадував вище, теж уславлює вплив письма і насолоду від цього процесу, проте Кріч робить це геть по-іншому. Та ще й завершення історії таке, що серце завмирає і волосся стає дибки... Дуже майстерна річ!

Ой... Я вже перелічив три дитячі книжки, але дорослим читати треба теж, і не менше, ніж дітям. Тож кілька улюблених «дорослих» книжок наостанок.

Мені страшенно хочеться назвати книгу, яку я зараз читаю («РЕЛІГІЯ ДЛЯ АТЕЇСТІВ» АЛЕНА ДЕ БОТТОНА), адже там читач на кожній сторінці «спотикається» об щось цікаве: спостереження, факт, коментар, ідею, аргумент, та будь-що! Вона постійно заворожує і тримає в напруженні. Де Боттон пише з уїдливим гумором про всі аспекти віри та її відсутності, а головне його завдання – поєднати обидва світи: віруючого і невіруючого.

І тепер переді мною постає важкий вибір між Йонасом Йонассоном з його «Столітнім чоловіком, який виліз із вікна і щезнув» і МЮРІЕЛ БАРБЕРІ  та її«ЕЛЕГАНТНІСТЮ ЇЖАКА». Гадаю, на терезах вибору чаша схилиться на користь останньої. Оповідь Барбері про ексцентричну французьку доглядальницю містить видатні комічні сцени, трохи трагедії і кілька гострих коментарів з приводу французької культури з уст письменниці, яка й сама є француженкою, а отже, знає все з власного досвіду!