Як у каструлю з чаєм у шкільній їдальні кидають певну дозу цукру, і тоді весь чай однаковий на смак, так і у всіх любовних романах. Бо ж задекларовано, що любовний роман. І це трохи насторожило.

Якось не звиклося читати любовні романи. Врятувало знаття попередніх книжок письменниці – «Синдром підсніжника» і «За лондонським часом». Власне, ідеться про Ольгу Деркачову. Її попередня проза хоч і нерідко про стосунки між чоловіком та жінкою, однак аж ніяк не «прикрашена». Чи прикрашена екзистенційними ситуаціями, напруженими психологічними станами, драматичними сценами.

Твір «Крамниця щастя», про який нам зараз ідеться, справді інший. Справді любовний роман. Що для авторки є дебютом – і в сенсі роману, і в сенсі любовного. Крім того, це доволі сміливо – взяти і ніби «опуститися» до масового жанру. Але вже сама обкладинка говорить, що це – не млосні шоколадні цукерки, а, принаймні, запашні домашні пряники. Також є присвята: «Мамо, тобі б це сподобалося…», що одразу додає драматизму ситуації, бо розуміємо, що мама авторки вже відійшла. З цим резонує і той факт, що головна героїня роману – сирота. Але про це – нижче. А наразі обкладинка – вона нагадує зошит з математики з усілякими кресленнями, формулами тощо. Зручний формат книжки, трохи менший за стандартний, і м’яка обкладинка надають виданню відчуття близькості і якогось майже дівочого щоденника. Тобто це не книжка строгого вигляду, яка може відштовхувати, а навпаки, приємно інтригує.

Сюжет навряд вибагливий, але в цьому випадку важливіше не про що, а як. Тобто сюжет «до болю знайомий» – студентка закохується у викладача. Певна річ, кожна любов індивідуальна і ця – не виняток. Драматургія вдала і зграбна. Тому шанувальники жіночих романів знайдуть те, що треба. Але має цей твір у собі щось більше – надзвичайно добродушну і заспокійливу атмосферу. Пропри всі сльози і сварки, ти просто розслабляєшся і надихаєшся дитинністю персонажів.

Батьки студентки Марини загинули в авіакатастрофі, коли поверталися із заробітків. Викладач Олексій Степанович – молодий математик, світило науки. Сюжетні перипетії не переповідатиму, бо вони справді такі світлі і невинні, що найкраще прозвучать мовою авторки. Єдине, що в деяких епізодах Олексій Степанович виглядає надто ангелом. І то не в сенсі святості, а дещо надуманої чи то шляхетності, а чи етичності. Бо яким би він не був святенником і як би не старався відділяти роботу від особистого, така поведінка не дуже правдоподібна. Коли після кави він проводить Марину до гуртожитку, і Марина хоче його поцілувати, то він її легенько відштовхує, щоб ніхто не побачив. Марина мала підстави його цілувати, бо перед тим було так, що Олексій її перший поцілував. Але був той поцілунок легким, як метелик. І от таки можна припустити, що він справді не хоче цілувати дівчину тоді, коли можуть побачити інші студенти. Але він не може не запросити її туди, де ніхто не побачить. Тим більше, що вона – не проти.

Насправді, якщо в «Крамниці щастя» справді сюжетно збережені всі ознаки любовного роману, то я дуже тішуся, що не читаю їх масово. Адже згодом Марина і Олексій таки опиняються на одинці. Виходить так, що Марина потрапляє до лікарні, а звідти Олексій забирає її до себе додому. Там він її доглядає і дбає про неї, як про малу дитину. І більше нічого. Ну ніби і він любить, і вона любить, а нічого. Мені здається, що це не так любовний роман, як психіатричний. Про тугодумів абощо.

Але, окрім цього, в романі провадяться й інші лінії. Хороша і мила студентська. Товариські стосунки між дівчатами звучать як еталон дружби. Натомість різко зринає актуальна тема фанатичного худнення. Чомусь в дуже багатьох студенток – манія надмірності власної ваги і безглузді вчинки для вирішення цього питання. Так, від анорексії помирає одна зі студенток. На цю тему розмовляють і студенти, і викладачі. Зринає запитання про ставлення до схуднення Олексія на одній із пар. Олексій дає хороші і мудрі відповіді. Власне, він говорить про те, що всі дівчата, які знали ту дівчину, є співучасниками її вбивства. Адже всі знали її і багато-хто захоплювався, що вона може по кілька днів не їсти. І навіть ніхто не подумав, що вона вже помирає.

Ще одна лінія – Марина влаштовується на роботу в «Крамницю щастя». Це фірма, яка надає послуги клоунів, фей тощо. Ці замовлені персонажі приходять до вашої дитини на День народження і розважають її. Дитина з того мала би радіти. Щоб дарувати радість, Марина теж хоче долучитися до такої діяльності. Але виявляється, що батьки тих дітей, які потребують клоунів і фей, замовити їх не можуть. А ті, що можуть, – справді замовляють, але дітям це вже не цікаво. І ставляться вони до цих «непроханих» гостей холодно. Тобто ці діти вже не відчувають смаку життя. У них перенаситилися всі рецептори.

Ось такі актуальні теми порушено в романі Ольги Деркачової «Крамниця щастя». Крім того, там ще відбувається чимало подій. Зокрема начальниця Марини виявляється матір’ю Олексія. Чим же завершуються любовні романи – неважко здогадатися, тому здогадуйтеся. Або просто дізнайтеся, прочитавши книжку.

Василь Карп’юк