Про синівські відчуття до рідного міста, "коломийський гонор", прообраз головного героя "Торговиці" та користь від перечитування улюблених авторів письменник розповів у розмові з ВВС Україна.

ВВС Україна: Про що ваша книжка?

Роман Іваничук: Це мій 21-й історичний роман.

Хоча я сам родом з Коломиї, я весь час оминав Коломию, бо був зайнятий іншими темами. І врешті до мене дійшло таке синівське усвідомлення, що Коломия була центром тієї повстанської епохи, яка пройшла Україною, особливо в Західних областях, під проводом УПА.

Але Коломия сама є дуже цікавим містом, і не тільки для мене, а й, наприклад, Франкові, бо він приїжджав у Коломию у різних літературних справах. І я відчув потребу сказати про Коломию, не називаючи її Коломиєю, а просто "Місто" з великої букви. Сказати, що відбувалося там протягом часу від 30-х років – вбивство Перацького (міністр внутрішніх справ Польщі, вбитий ОУН в 1934 році –  Ред. ), створення ОУН, потім УПА, чотири окупації (польська, німецька і дві радянські –  Ред.  ), передати це у художній формі.

Не знаю, наскільки це мені вдалося, але я зачепив питання широкого діапазону. Як там формувалися люди, свідомість, як вона втілювалася в реаліях. Там були стосунки між поляками і українцями, бо Коломия була Вавилоном: були поляки, українці, євреї, німці і так далі. Там були змішані шлюби українців з поляками і, відповідно, ворожнеча, і родинні стосунки. Там було жахливе знищення євреїв. Не знаю, в якому іншому місті було аж таке тотальне знищення всіх євреїв, які жили в Коломиї. Це була страшна подія.

Потім, після закінчення війни, депортації в Сибір у зв’язку з діями УПА.

Все це там відбито.

Я думав, що я пишу цю річ для Коломиї, як борг перед Коломиєю, а вийшло, що книжка стала дуже популярною на Східній Україні. Я знаю, як вона розійшлася, і маю листи від читачів.

ВВС Україна: Головні герої "Торговиці" з´являються в двох сюжетних лініях: одна в сучасності, де вони вже старші люди, які згадують минуле, а інша лінія – власне події минувшини. Коли ви приїжджаєте до Коломиї, наскільки, на вашу думку, відрізняється атмосфера між "тоді" і "тепер"?

Роман Іваничук: Коломия дуже традиційна і стабільна. Є так званий коломийський гонор. Коломияни – великі театрали, мають свій театр. Вони дуже горді своїм містом, в тому числі я. Бо там усе було – наприклад видавництва Оренштайна чи Бойчука – таких видавництв не було у Станіславі (колишня назва Івано-Франківська –  Ред. ). Коли Франко мандрував містами, то поминав Станіслав, а заїжджав у Коломию, бо там були видавництва.

Там були майстерні знаменитих фотографів, наприклад, Кіблера. Був краєзнавчий музей, тепер це Музей Гуцульщини. Зараз там є музей "Писанка". Коломия дуже активна до культурного життя.

Я пам’ятаю, це були люди, які не пропускали ніякого спектаклю в театрі чи прем’єри кінофільму. Це такий гарний прошарок коломийської інтелігенції, і навіть не тільки інтелігенції.

ВВС Україна: Чи є реальний прототип у головного героя "Торговиці" Олеся Шамрая?

Роман Іваничук: Є, то мій брат, на два роки старший за мене. Він був в УПА, дуже молодим потрапив у полон, відсидів 10 років каторги у Воркуті, потім повернувся і проживав у Коломиї. Я навіть не думав, що він має письменницькі здібності, бо я вважав, що тільки мене в сім´ї Бог нагородив таким прокляттям. Він писав про себе. І коли він помер, я знайшов ті його речі і видав книжкою "Холодне небо Півночі", яка блискавично розійшлася.

Це був такий чоловік, який ніби не мав якихось літературних, письменницьких претензій, і раптом, коли він пережив таке тяжке життя, йому захотілося то передати. І коли я прочитав його рукописи, зрозумів, що то пише письменник.

Моя доля були би така, як і його, бо тоді йшли в УПА, йшли в дивізію "Галичина", і він махнув в УПА. Але я був малий, і мене ніхто туди ще не брав, хоч я мав дуже велику охоту взяти зброю в руки.

А він ще молодим, 17-літнім, узяв зброю і пішов воювати за Україну.

А дерев´яні скульптури, які вирізьблює герой книжки, їх теж робив ваш брат?

Він мав масу здібностей. Але життя в нього таке склалося, що ні одна повністю не розвинулася. Він був такий собі самодіяльний художник. Міг намалювати портрет людини, цікавився композицією з квітів, збирав по лісу коряги, знаходив там образи і передавав їх, як негативні, так і позитивні. Там були і прекрасні жінки, яких він любив, і кати нашого народу.

Я не буквально здер з нього цей образ, там маса домислу, але якби він жив, то впізнав би, що це він, і не знаю, чи поправляв би мене.

ВВС Україна: Як ви уявляєте свого типового читача?

Роман Іваничук: Мій читач – це, перш за все, інтелігенція, ще студентство. Певно, і робітництво теж тим цікавиться, тому що у мене є пачки листів від читачів.

Я з читачем маю контакт, бо майже на всі листи відповідаю, особливо, коли ці листи приходять зі Східної України. І навіть відсилаю їм книжки своїм коштом, бо знаю, що вони туди можуть не дійти, а вони чули, що така книжка є і хочуть читати.

Є мій український читач за кордоном – в діаспорі. Канадський, американський, польський, англійський. Де є українці, там мене читають. Я тішуся з того, що є. Але перекладів на інші мови маю небагато: на польську, чеську і окремі оповідання чи короткі повісті на інші європейські мови і мови колишніх радянських республік.

ВВС Україна: Яку книжку ви прочитали останньою?

Роман Іваничук: Моя донька перекладає зі скандинавських мов, і з її допомогою я досить непогано познайомився з норвезькою літературою.

Недавно вдруге прочитав Ґордера "Світ Софії" і "Замок в Піренеях". Зараз читаю роман норвезької письменниці Вери Генріксен "Королівське дзеркало" про стосунки Норвегії часів королівства Гаральда і його дружини Єлизавети, дочки Ярослава Мудрого.

Я вже старший чоловік. Я не кажу, що я такий начитаний, але книжок я масу прочитав. І зараз у мене такий період другого читання, він для мене дуже цікавий. Молодим, юнаком я міг захоплюватися, наприклад, романтизмом Віктора Гюго. А тепер мене більше цікавить Бальзак, Стендаль, і я їх перечитую вдруге так, ніби читаю вперше. Отаке моє читання.

З Романом Іваничуком спілкувався Олег Карп´як.

Фото: ZAXID.NET