Днями до ресторану київського готелю CityHotel зійшлися відомі широкому загалу люди, серед яких — багато письменників. У цих стінах на вулиці Богдана Хмельницького, недалеко від Польського консульства, відбулося урочисте вручення Премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського, заснованої Польським інститутом. У приміщенні було людно і пахло димом — серед гостей можна було впізнати мітингувальників, на декому з них були євро-українські стрічки. А всі розмови цього вечора закінчувалися зважуванням політичних шансів українців.

Доки навіть члени журі не знали підсумку голосування, «День» розпитав гостей урочистої події про їхні прогнози. Нагадаємо, фіналістів було троє: Андрій Бондар, Таня Малярчук та Остап Сливинський. «На думку багатьох, найбільше шансів мають ті, кому ближче до сорока років, — ділиться спостереженнями письменниця і перекладачка Богдана Матіяш, — але, чесно кажучи, я не думаю, що вік має бути тут визначальним. Дуже вболіваю за кожного з фіналістів, бо всіх їх дуже люблю. Поки що це одна з тих премій, яким довіряють. Особисто у мене є привід уболівати за Таню Малярчук, оскільки вона не змогла приїхати і попросила представляти її на премії». На думку Олега Коцарева, найдостойнішим із фіналістів був Остап Сливинський: «Він — цікавий поет, метафоричний, своєрідний. Крім того, його твори активно перекладаються, а отже, представляють Україну за кордоном», — аргументував письменник. Натомість молодий автор Андрій Любка ставив на Андрія Бондаря. Також під час вручення можна було зустріти Тараса Прохаська, Юрія Андруховича, Олега Лишегу, Леся Подерв’янського, Галину Крук, Катерину Бабкіну, Мирослава Лаюка, Миколу Шпаковського та інших літераторів.

Нарешті урочиста частина розпочалася. На сцену вийшли вокалістка Уляна Горбачевська і контрабасист Марк Токар, які виконали музичний фрагмент із вистави «Альберт, або Найвища форма страти», створеної за оповіданням Юрія Андруховича. Імпровізаційна європейська музика поєдналася тут із традиційним українським вокалом.

У кращих польських традиціях інтригу тримали до самого кінця. Спочатку вручили дипломи фіналістам. Про кожного з них розповів один із членів журі. Андрія Бондаря представив журналіст Віталій Портников — назвав його «поетом і публіцистом, не байдужим до того, що відбувається в країні». Також Портников відзначив перекладацьку діяльність письменника, зазначивши, що «переклад Ґомбровича — це завжди подвиг». Сам Андрій Бондар зізнався, що Джозеф Конрад стоїть для нього поряд з Оноре де Бальзаком, і наголосив, що це — символічна постать для нашої ситуації, оскільки він також утікав від російського «мордору» ХІХ століття, від насильства й неспокою, і, слава Богу, йому це вдалося, він таки зміг реалізувати себе. «Кожен із нас зараз хоче «втекти», але не змінюючи власної диспозиції. Мені здається, що Україна і Конрад сьогодні пов’язані вищою духовною ниткою», — підсумував Бондар.

Літературознавець, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віра Агеєва представила творчість єдиної жінки-фіналістки. «Дух бунтарства, як на мене, — це та риса, що якнайбільше характеризує прозу Тані Малярчук: її героїні завжди бунтують, — наголосила літературознавець. — Ця авторка цікава також тим, що промовляє жіночим голосом. Уміння передати психологію жінки заслуговує на особливу увагу».

Директор Інституту Книги у Кракові Ґжеґож Ґауден розповів дещо анекдотичну історію про фіналіста Остапа Сливинського: «Коли я шукав інформацію про пана Сливинського в Інтернеті, натрапив на сторінку Берлінського літературного фестивалю. У першому реченні біографії написано, що Остап Сливинський народився у Львові, а в останньому — що мешкає в Лемберзі. Не має значення, де ви живете — вітаю!». У відповідь Сливинський розповів, що на тій самій сторінці написано, буцімто він — «поет із Польщі та України». Коли літератор попросив виправити помилку, організатори йому відповіли, що фестиваль, мовляв, мультикультурний і для нього ж краще буде залишатись українсько-польським автором. Також Остап розповів, що легкий запах диму в приміщенні асоціюється йому з мандрівкою: «Ми зараз перебуваємо в дуже відповідальній подорожі. Це рух до свободи, і я вірю, що ми таки знайдемо цю свободу. Патронує нас сьогодні великий мандрівник — Джозеф Конрад-Коженьовський».

Перед оголошенням підсумків голосування лауреатка премії 2011 року, письменниця й перекладачка Наталка Сняданко розповіла, що ця перемога виявилась для неї початком нового твору, і побажала майбутньому лауреату «щонайменше — одну нову книжку». А директор Польського інституту в Києві Ярослав Ґодун розповів про подальші літературні плани установи. Зокрема, уже в грудні пасажирам поїздів «Інтерсіті+» пропонуватимуть до читання книжки переможців премії Конрада і переклади з польської літератури. Тож тема мандрівки цього вечора не залишала сцену.

Оголошувати ім’я переможця вийшли Посол Республіки Польща у Києві Генрик Літвін і телеведуча «ТСН. Тиждень» Алла Мазур. «Зараз, коли пікетники по всій країні обстоюють свою гідність і право власного вибору, вільну думку народжує талановите й вільне слово», — урочисто проголосила Мазур. Посол був лаконічним і зазначив, що «сьогодні політика несе невпевненість, а культура дає відчуття тривкості». Проте з усмішкою додав: «У ці непевні часи ми маємо цілковиту впевненість у тому, хто стане переможцем премії Конрада». І якраз тоді оголосили переможця: лауреаткою Літературної премії ім. Конрада-Коженьовського стала Таня Малярчук! Оскільки приїхати на нагородження вона не змогла, Ярослав Ґодун зв’язався з переможницею по телефону. Таня Малярчук була дуже зворушена і сказала, що хоч і не має зараз можливості бути в Києві, але підтримує українців там, де вона є, і бажає їм витривалості. Як відомо, щойно оголошена лауреатка премії Конрада нині мешкає у Відні.

Крім нагороди в 3000 євро від Польського інституту, Малярчук отримала право на піврічне стажування в Польщі в межах стипендіальної програми міністра культури і національної спадщини Республіки Польща Gaude Polonia. Про це під час церемонії повідомила член журі, керівник департаменту стипендій Національного центру культури у Варшаві Боґуміла Бердиховська.

Завершився захід вільним спілкуванням за безалкогольним фуршетом. Частина гостей одразу повернулась на Майдан — дехто з них збирався нести там нічну варту.

Любов ЯКИМЧУК