У тому, яким буде зображений Євромайдан у підручниках з історії, немає певності. Віриться, що це буде принаймні їх новий розділ, але схоже, поки зарано для історичних узагальнень, і запізно для інтимно-громадянської лірики. Щодо книг, які були видані на революційній хвилі, то тут цієї лірики почасти був перебір, так само як пафосу й емоцій. Можливо, тому книгу #Euromaidan — History in the Making, що запланували видати «Основи» та Art Management ми сприйняли досить скептично.

Впродовж року чи не кожне видавництво підготувало щось тематичне, навіть в самих «Основах» на хвилі революції таких книжок вийшло три (спецпроект «94 дні. Євромайдан очима ТСН» та «Вірші з Майдану» Дмитра Павличка). Проте  #Euromaidan — History in the Making  – наймасштабніший проект з усіх нині представлених на ринку.

Володимир Кадигроб, засновник Агенції Art Management:  «Ми давно дружимо з Даною Павличко (директоркою видавництва «Основи» – Читомо) і вже кілька років хотіли зробити спільний проект. Коли ми йшли по Майдану, я сказав: “Дано, нам потрібно робити книгу, і я бачу її так… «. Вона ні секунди не вагалась. Це було всередині грудня, тоді ми не знали ні скільки буде тривти Майдан, ні чим він закінчиться, і тим більше, хто збирається робити книги про це. Тому це самодостатній проект. Він народився сам по собі й не прив’язаний ні до якої ініціативи. Хіба що до людей, які його робили».

Хоч назва оперує словом «history» – це не історична книга, а документалістика. Двомовний (українсько-англійський) фотохронопис у супроводі двох есеїв і таймлайну революційних подій з 30 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. До речі, Ярослав Грицак у вступному есеї, хоч сам є відомим істориком, одразу дискредитує ідею історичності:

«Сучасні історики надають перевагу мікроісторії над макроісторією, тобто воліють дивитися на минуле не через телескоп, в через мікроскоп. При такій перспективі будь-які узагальнення, а ще більше передбачення, виглядають не те що дивно – вони відгонять політичними маніпуляціями, навіть шарлатанством» .

Дана Павличко, директорка видавництва «Основи»:  « Для мене було важливо об’єднати зусилля з Володимиром Кадигробом та Катериною Тейлор, які мають великий досвід у сфері мистецьких та культурних ініціатив. Завдяки такій кооперації ми хотіли зробити важливе видання з точки зору мистецтва, але також дати глибокий і лаконічний екскурс у події Євромайдану. Редакційна рада над книгою працювали майже рік, дуже довго відбирали фотографії та тексти. Ми прагнули витримати лаконічний дизайн та структуру книги, яка якомога краще розповість, яким був Майдан. В результаті ми маємо книжку, яка може стояти поряд з кращими виданнями в Лондоні чи Нью-Йорку, і водночас достойно документує українську революцію» .

Есей Ярослава Грицака, названий  «Революція цінностей»  – одна з найкращих спроб викласти факти української історії як для нашої, так і для світової аудиторій. Як це вдалося поєднати в одному стрункому і сильному тексті – невідомо, але читати його можна для структурування власних спогадів і думок, переповідати російським родичам і друзям, чи презентувати будь-де за кордоном. Грицак гарно це урезонює: Україна відкриває шанси не лише для себе, але й для Європи.

Есей письменника й філософа Тараса Лютого  «Міфи Майдану»  теж досить яскравий, хоч спершу може відлякнути своєю вступною абстрактністю та академічністю. Він представляє збірку чи не всіх міфів, які творили інформаційний простір під час Майдану: від міфів-символів, що стали відтворенням української ідентичності до міфів з фейкових новин. Усі з них важливо артикулювати не стільки в українському, скільки в англійському тексті, який, сподіваймося, знайде свою аудиторію.

Читайте також: Російська книжкова пропаганда: бандерівці-нацисти і стрєлкови-герої

І Грицак, і  Лютий аргументують проти одного з найбільш поширюваних кремлівською пропагандою міфів про «фашизм» і всеохопний радикальний націоналізм в Україні. І це теж важливо для європейської аудиторії, де такі погляди легко йнялися на віру. А додатковий аргумент, хоч і не описаний у книзі, – це не лише різнонаціональний і різноверстовий Майдан, але й авторський колектив #Euromaidan. Наприклад, Катерина Сєргацкова – росіянка, але нині українська журналістка, яка протягом останнього року висвітлювала події в Україні для нашої і російської преси. Саме вона, як свідок Євромайдану, підготувала розділ  «Події» , яких у книзі близько двадцяти. І хоча рік тому, через різні ЗМІ вони виглядали як хаос, тепер усі пов’язані між собою жорсткою логікою.

Є розділ  «Небесна сотня»  – це розворот зі ста прізвищ, без фото, і в цій книзі інакше не могло й бути. І останній – це розділ  «Явища» , усе те, що народив або розкрив Євромайдан.

Читайте також: «Небесна Сотня» як путівник пам’яттю й мандрівка цвинтарем

Серед майже 200 фотографій на жодній ви не побачите політиків, що дерлись на барикади. Немає ораторів на трибуні, нікого з рупором чи мікрофоном, вийнятком може бути лише Святослав Вакарчук – але він співає, а не закликає. Тому ця книга про людей. І саме «Люди» – це заключне і головне «явище», досліджене в межах #Euromaidan — History in the Making .

«На Майдані я знімав від самого початку, щодня, до весни. В основному намагався робити репортажі з висоти, в цьому не було проблем, я був серед руферів. Усі ключові події знімав з дахів сусідніх будинків»,  – говорить Ден Діденко, чиє фото відкриває #EUROMAIDAN («На вершині Київської рефолюції»). Увесь Майдан пройшли практично всі фотографи, тому документальних свідчень вистачило б не на одну книгу, але з них відібрали лише 0,1 %.

Фото: Ден Діденко

Також спеціально для проекту були підготовані інфографіка (у форматі таймлайну – ключові події на одному розвороті) і дві детальні мапи Майдану за часів протистояння (картограф – працівник Інституту історії України НАН України Дмитро Вортман): на них позначині барикади, контрольовані території, і навіть пам’ятники. Певне, такі мають з’явитися колись і в підручниках. Окрім того, привертає увагу продуманість візуальних дрібниць, від маленьких навігаційних зручностей до форзаців з репортажними ескізами Лади Наконечної.

Рік роботи, відбір з-поміж 200 000 фотографій від 600 фотографів, сотень людей і подій, укладання усього цього масиву інформації в єдине дослідження, що супутньо є мистецьким продуктом, здається, не пройшли даремно. Тепер хочеться, щоби й подальша історія перетворилася на History in the Making. Ми теж будемо старатися.

Іра Батуревич