— Це вірші, написані за оста­ннє десятиріччя. Головною точ­кою спостереження за дійсніс­тю був саме Київ. Назва з´явила­ся, коли їхав Московським мостом і дивився через Дніпро на київські горби, на хмари. Той краєвид мені зчаста видається гравю­рою на міді. У Києві маю "­місця сили" — ріг вулиць Прорізної і Пуш­кінської, Ярославів Вал, Поділ.

Павло Вольвач народився у Запоріжжі. У столиці живе з 1999-го.

— У Запоріжжі мені обов´язково треба сходити на міст через річку Мокру Московку, поглянути на Калантировку — посьолок такий. А ще береш 50 грам коньяку і дивишся з тераси кременецького кафе на гору Бону. Хоча все це жарти. Вірш або приходить, або ні.

У збірці автор згадує реальних людей.

— Знаменитих і невідомих, невхожих далі заводу, тюрми чи пивної. Справжньою є життєва поезія. Не гасла, не головорозломні копирсання в собі любимому, а ось — життя. Доба, свідком якої ти є. Люди, що живуть разом із тобою. Тому в цій книжці є поет Василь Герасим´юк, боксер Майк Тайсон, дівчина з Житнього ринку й чотири рази судимий персонаж. Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник сусідує з поетом Миколою Холодним і жіночою ніжкою, що ступає із джипа "Порше ­Кайєн". Ну, й Вінграновський, звісно. А ще — там багато передбачень. Наприклад, "папери нечинних відучора влад" летять із вікон років так за три перед тим, як це сталося насправді.

Катерина КИСЕЛЬОВА