Ігор Бондар-Терещенко, Новое время 

Хуан Рамон Хіменес. Платеро і я. – Брустурів: Дискурсус, 2017 

Нобелівську премію автор цієї «андалузької елегії» отримав за «ліричну поезію, зразок високого духу і художньої чистоти в іспанській поезії», проте відомий він саме за книжкою прози, нехай навіть ліричної, яка вийшла в 1917 році. Парадоксально також те, що всі вважали, ніби книжка написана для дітей, через що довелося навіть вставити «Застереження батькам, які читатимуть цю книгу дітям». Утім, «дорослого» в осінній лагідній історії про малого віслюка не більше, ніж у «Маленькому принці» Екзюпері чи «Джалапіті» Еми Андієвської. І навіть школа, така доречна цієї пори, згадується у ній з дитячою наївністю. «Коли б ти пішов, Платеро, як усі діти, до школи, то вчив би літери й писав би палички. Знав би стіль­ки, як осел в музеї воскових фігур, сусіда русалоньки, що виринула з води в лахмітті з квітів, висвічуючи золотаво-рожевим тілом, — знав би більше ніж лі­кар чи палоський кюре, Платеро… Ні, Платеро, ні. Ти підеш зі мною. Я розповім тобі про квіти й про зірки. І не сміятимуться над тобою, мов над тим тупаком, якого ще й узивають віслюком і саджають за останню парту, іменовану ослячою». 

Ґретхен Рубін. Проект Щастя. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

Одного разу, коли надворі дощило, а в шибках автобусних вікон відбивалося похмуре осіннє місто, авторка цієї незвичайної книжки замислилася над сенсом свого життя. «Чого я хочу?» - спитала вона в себе, і зрозуміла, що бажання бути щасливою у неї на першому місці. Але для здійснення цього бажання замало лише замислитися над ним на мить! І тому розробці ідеї, що отримала назву Проект Щастя було присвячено цілий рік – в надії, що він змінить її життя. І відтоді розпочалося наближення до мрії – поволі, маленькими кроками, щодня працюючи над собою. Саме так, на думку авторки, можна здобути впевненість у собі, визнання людей і, зрештою, омріяне щастя. Таким чином, увібравши в себе мудрість століть, а також щоденні практичні поради, цей проект вкотре доводить, що маленькі життєві зміни можуть приводити до великих звершень. Треба лише визначитися із тим, що записати до свого проекту, щоб відчути себе справді щасливим. 

Франческа Меландрі. Ева спить. – К.: Нора-Друк, 2017 

У цьому романі-епопеї, де історія італійської родини розтяглась на два століття, від 1920-х аж до нашого часу, герої теж живуть у «паралельних» реальностях. За сюжетом, та сама Ева їде з півночі на південь Італії до колишнього коханого своєї матері, який зателефонував, сказавши, що хворий і скоро помре. Одночасно перед нами розгортається панорама трагічних подій воєнного часу, яка передувала цьому. За часів Муссоліні обіцяли, що «південних тірольців, які забажають далі називати себе німцями, з відкритими обіймами приймуть у Великій Німеччині, адже вони - брати чистої арійської раси». Вже пізніше все «було замислене тільки для італійців», і німецькомовних робітників не брали на роботу, а головну героїню і досі тероризують телефонними дзвінками глузливі сусідські дітлахи. Крім того, вона народилася від місцевого тірольського багатія, а її матір зійшлася з карабінером, ворогом місцевих, який був єдиний, хто добре ставився до дитини. І тепер їй належить дізнатися таємницю, чому він їх покинув. 

Василь Шкляр. Троща. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017 

Будь-яку осінню зажуру здатна розігнати історія, викладена в цьому гостросюжетному романі. Нічого не віщувало тривоги, пов’язаної з переосмисленням минулого, коли головний герой, колишній вояк УПА, побачив на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, який загинув у далеких 1950-х. Розділи в романі чергуються, наче день і ніч – темні спогади про яскраві події повстанського життя чергуються з сучасними сценами. Поволі минуле заступає сьогоднішній день, адже тоді, в боях за вільну Україну, по болотах і лісах, було більше свободи, віри та надії, ніж зараз, коли доводиться зітнутися зі зрадою. Дружба і розбрат, кохання і ненависть, свобода й неволя – все в цьому романі від майстра жанру знайде своє висвітлення, пояснення і зрозуміння. Війна для головного героя минула, але боротьба не забулася. Так само, як події, що нині вже видаються підозрілими, тягнучи за свою неминучу трагічну розв’язку. «Після невдалого атентату на Стодолю, коли вони обоє - і Місько, й Стодоля - щезли невідомо куди, мене ця думка переймала дедалі гостріше. Тепер вона знов випірнула з якогось чорного споду моєї свідомості. Як м’яч із води - що глибше його занурюй, то з більшою силою він виринає на поверхню». 

Тетяна Бонч-Осмоловська. Розвилка – Х.: Фабула, 2017 

Альтернативній, паралельній, навіть потойбічній історії авторка цієї збірки пригодницьких повістей, яка мешкає в Австралії, протиставить «літературну» реальність. А вже в ній читач може опинитися між вигадкою і реальністю, і навіть потрапити до емігрантського раю. Саме там, наче в «Аді» Набокова, будується майбутнє «альтернативного» зразка, яке виникло з минулого не менш ефемерного формату. Уявіть собі світ, в якому не було Другої світової війни, Радянського Союзу і Третього рейху. Крім цього, сюжет у цій прощі рухають обдаровані діти, загадкові кристали і героїчні радянські розвідники. Яких, до речі, хоч у минулому, хоч у майбутньому, не кажучи вже про сьогоднішній день, майже неможливо побачити, оскільки всі спецоперації за кордоном, описані в одній з повістей цієї прози, проводили не вони, а прототипи майбутніх «ввічливих людей». Тож не дивно, що «газета «Правда» в короткій замітці під назвою «Антирадянська кампанія французьких чорносотенців», повідомила, що французька преса після декількох місяців мовчання намагається використовувати справу про шпигунську організацію, розкриту восени 1933 року у Франції, для антирадянської кампанії: «З цією метою більшість газет, - пише журналіст, - приміщує вигадані повідомлення про те, що шпигунська організація діяла нібито на користь Радянського Союзу».