Йелле Роймер. Homo Urbanus. Парадокс еволюції. – К.: Видавництво Жупанського, 2017   

 

Аналіз, аргументи з фактами, і головне, діагноз у книжці відомого палеонтолога і директора природничо-історичного музею в Роттердамі різкі, цинічні, як це притаманно науковцям, але, здається, справедливі. Читачеві вкотре пропонують замислитися над тим, чи не фашизм це збоку людини - призначення себе вінцем творіння, царем природи та еволюції, і чи не ущемлення це прав інших видів - мурах, крокодилів і навіть секвой.

 

«Ніщо не вказує на те, що еволюція мала на меті виникнення людини, - додає автор. - І ніщо не вказує на те, що життя обертається навколо одного-єдиного індивідуума. То чому ж ми самі вважаємо себе такими важливими, такими унікальними?» Таким чином, індивідуалізація за нашої доби доведена до абсурду, збігаючись з груповою поведінкою, що нагадує «поведінку табунця риб або зграї шпаків». 

 

Справді, життя не спиниться через те, що ролі в природі поміняються, оскільки, як вважає автор, види самі здатні себе підтримувати завдяки постійному перетасовуванню генетичного матеріалу, наче карти в колоді. «Механізм, за допомогою якого ми перемішуємо карти, називається сексом», - пише він. Тож, аби вижити у майбутньому, нам потрібна мутація, щоб зробити наступний крок в еволюції. «Ми йтимемо назустріч своєму золотому майбутньому групами по щонайбільше кількасот людей і по одному чунцинському хмарочосу на колонію», - переконують нас у цьому своєрідному футуристичному маніфесті. І це не вигадка, адже автор дотримується тих самих фактів, яких упродовж еволюції дотримувалося життя, оскільки саме наше майбутнє за еволюцією.  

 

 

Після прочитання цієї книжки наші уявлення про цю емоцію може кардинально змінитися. З одного боку, Сміх пов’язаний із радістю та задоволенням, це весела відповідь на смішні повідомлення, яка забезпечує добре психічне самопочуття. З іншого боку, як вважає автор, його «імпульсивний», «конвульсивний» характер відсилає до автоматизму, що не потребує якогось попереднього розумового опрацювання або обдумування. І тоді сміх просто вибухає і далі котиться сам собою. 

 

То що ж таке сміх? Які фактори його викликають, якщо він може сигналізувати також про розпач, страх, відчай? Щоб відповісти на ці запитання, автор застосовує не народну мудрість, згідно з якою «і зі сміху люди бувають», а складні  концептуальні інструменти й методи таких дисциплін, як етологія, медицина, когнітивна психологія, психоаналіз й антропологія. В результаті, вважає автор, ми побачимо, що сміх, «крім своєї належності до систем сміхової та емоційної комунікації, відіграє важливу роль у фундаментальній драмі людського існування, складеного з антагонізму процесів життя / процесів смерті». Таким чином, «радісна» емоція – це все ж таки захист проти смерті та її згубних процесів, тобто сміх – це «вираження вибухового тріумфу життя».  

 

 

 

Майбутнє в автора цієї захопливої футурологічної книжки почалося, хоч як дивно, в минулому. Тобто в дитинстві. "Коли мені було років десять, на телеекранах з´явився Дивовижний Дуннінгер, що заворожував аудиторію магічними трюками, - розповідає автор. - Одного разу фокусник заявив, що передасть свою думку мільйонам людей по всій країні. Він закрив очі і сконцентрувався, пояснивши попередньо, що назве одного з президентів США. А потім попросив глядачів записати ім´я, яке спало їм на думку, на листівці і надіслати йому. Наступного тижня він урочисто оголосив про отримання тисяч листівок із словом «Рузвельт» - тим самим, яке він «транслював» в ефір». 

 

Попри трюки телевізійних фокусників – на що перетворилося дитяче переживання в автора майбутнього бестселера, і про що розповідається в цій книжці? Пряме уявне спілкування з комп´ютером, телекінез, імплантація нових навичок безпосередньо в мозок, відеозапис образів, спогадів і снів, телепатія, аватари і сурогати як помічники людства, екзоскелети, керовані думкою, і штучний інтелект - ось до чого привели його мрії, минаючи одвічно американський сурогат про доброго дядечка, що дурить мільйони телеглядачів.  

 

 

Підходячи до вирішення буденних проблем з точки зору науки (нехай навіть популярної), авторка цієї книжки вимальовує незатишну, але цілком справедливу картину майбутнього. Наприклад, якщо прямувати шляхом грошей, то прийдемо до джерела корупції, а вона приведе нас до соціальної організації, що функціонує на основі єдиної думки: «спочатку - це я, потім - це я, і далі - знову я». У такий спосіб нам зокрема представлено економічну систему, що ґрунтується на екстремальному індивідуалізмі. 

 

За великим рахунком Пишемо нову історію - запрошення до дії. Особисте, «наукове», засноване на «приватній драматургії». «Щоб ми не залишалися осторонь, коли нас ігнорують, або в ролі «Сплячої красуні», яка існує, не існуючи, яка слухає і не чує, яка бере участь, не беручи участі, - попереджає автор. - Її присутність демонстративно пасивна, летаргічна, неспроможна. Нас хтось найняв грати цю роль? Хтось із вас погодився її грати? Чи ви просто належите до групи тих, хто подав у відставку, вважаючи, що жалюгідне існування, пекельний шлюб, уряд убивць та крадіїв - це той хрест, який ви маєте нести до кінця свого життя?».