"Там дві паралельні сюжетні лінії: деякі мої автобіографічні епізоди переплітаються з епізодами життя Івана Вагилевича. І все це перемежоване снами моїми і його. Там намішано багато чого", - інтригує письменник.

BBC Україна: Ви раніше вже говорили, що головний герой списаний із вас?

Юрій Винничук: Я там писав від свого імені. Це те, що я пережив особисто - мої пригоди і так далі. Це щось на кшталт продовження "Весняних ігор в осінніх садах", хоча й не зовсім.

У романі я описав дещо зі свого дитинства: про 80-роки, про допити в КГБ, про свого батька, який воював в УПА.

Він містично-фантазійний. Там окрім подій, які відбувалися насправді, є ті, які мені снилися, які я приписав Вагилевичу.

Там використано його записки, які були опубліковані в наукових текстах Шевченка, де він описав свої стосунки з жінками, з повіями.

ВВС Україна: Чому ви обрали саме Івана Вагилевича? У тогочасному Львові були й інші відомі донжуани.

Ю.В.: Ніхто з них не залишив своїх інтимних записок. Іван Вагилевич - єдиний письменник ХІХ століття, який залишив дуже відверті інтимні нотатки. Наступним був Юрій Смолич, але його записки повністю ще не видані.

Коли мені трапилися ці тексти, я їх переказав своїми словами, розширив, додав.

І взагалі - фігура Вагилевича дуже цікава, він був більш живий, ніж Маркіян Шашкевич. Крім того, про його любовні пригоди написав Яків Головацький. Це дуже лягало на випадки з мого життя, тому я так переплів це все.

BBC Україна: Як ви натрапили на ці записки?

Ю.В.: Про них згадує Іван Франко, і він частково їх дав. Але цензура не пропустила усе, зокрема згадки Вагилевича про те, що він захворів на трипер, чи як він розповідає про свої стосунки з повіями.

ВВС Україна: У романі значне місце відведен е  снам. А вам колись снилася прекрасна незнайомка, яка була б и  вплутана  в  містичну історію?

Ю.В.: Мої сни реальні. Сни Вагилевича я вже нафантазував.

ВВС Україна: А ви вірите у віщі сни? У те, що сни здійснюються наяву?

Ю.В.: Вірю. Мої сни збувалися. Я в романі описав, як мені снилася книгарня, якої не існувало, а потім вона з´явилася на тому місці, де мені снилася.

ВВС Україна: Крізь увесь роман проходить згадка про Велику Битву, яка триває  між  сном і явою. Одним реченням сказано, що  в  цій битві "воїнство архангела Михаїла перемогло воїнство Змія". Що ви хотіли показати цією Великою Битвою?

Ю.В.: Це ж пряма алюзія на те, що відбувається у нас на Сході. Щодня ми отримуємо звістки про те, що когось поранили, когось вбили. А ті Листарі - алюзія до волонтерів.

У мене ця війна присутня і в "Аптекарі" теж. Там персонажі розповідають про битви, які вони пережили, і про психологічний синдром людей, які побували на війні, а потім не можуть заспокоїтися: їм сниться війна, вони знову хочуть іти в атаку.

У "Цензорі снів" є діалог персонажів, де на запитання, чого він їде на війну, герой відповідає: мушу йти воювати, щоби потім ніхто не сказав, що ми не боронилися. Це алюзія до подій в Криму. Ніхто не боронився, а потім Путін тішився, що взяли Крим без жодного пострілу.

BBC Україна: У передмові до "Лютеції" вказано, що це постмодерний роман. А яких жанрів вам бракує  в  сучасній українській літературі ?

Ю.В.: Я вважаю, що бракує масової літератури. Я її читати, звісно, не буду. Але хотілося, щоби було більше криміналів, жіночих романів і так далі, щоби читачі нарешті відійшли від читання популярних російських романів.

Але загалом наша література доволі бідна. Видається мало книжок. У нас щороку не більше ніж 20 романів, які потрапляють у списки якихось премій.

Не існує критики, немає літературних журналів. Це взагалі трагедія. Як може існувати література в якомусь підвішеному просторі? Немає літературних газет, немає літературних вкладок у газетах, як це є у відомих виданнях Німеччини та США.

BBC Україна: Львів  як місто присутнє  в  кожному вашому творі. Ви добре знаєте його історію, особливості, цікавинки. Як ви сприймаєте Львів сучасний? Не шкодуєте про зміни, що відбуваються, можливо, не в кращ ий бік

Ю.В.: Я дуже люблю Львів. Мені дуже подобається Львів, якого вже нема. Я дуже багато про нього читав.

Я живу поза Львовом - у Винниках, а до Львова приїжджаю раз на тиждень, два рази на тиждень у справах. Пролечу через центр і все. Я волію любити Львів трошки на відстані.

Я тішуся, що стільки туристів приїжджає. Когось це нервує - що чують російську мову. Я вважаю, що це дуже добре, коли приїжджають зі Сходу, пізнають історію, людей, традиції.

Думаю, Львів як туристична Мекка буде розвиватися. Проблеми, звісно є. Жахлива транспортна проблема. Але колись то зміниться, очевидно.

Євгенія Ковалевська