Назва цього роману походить від двох головних характеристик, котрі слід виказувати японським підданим при зустрічі з імператором: належиться демонструвати подив і тремтіння. Автобіографічний текст бельгійської письменниці Амелі Нотомб, нагороджений Великою премією Французької академії, розповідає про культурні відмінності, з якими стикається європеєць, потрапивши до Японії. Підписавши річний контракт на роботу в крупній компанії, головна героїня приїжджає в Токіо, сподіваючись, що перші роки життя, які вона провела в цій країні, дозволять їй почуватися в країні світанку комфортно. Однак уже з перших днів роботи в офісі Амелі стикається з безліччю формальностей корпоративного етикету, приймати які означає, в європейському розумінні, наступати собі на горло. Амелі змушена виконувати нудну, механічну роботу найнижчого рівня, а несподівано вдалий звіт, складений для керівника сусіднього відділу, стає приводом для  суворої догани, бо ініціатива йде всупереч із внутрішньою етикою компанії. Неможливість порозумітися з керівництвом  призводить до того, що дівчину відправляють на найнижчу роботу — миття чоловічих туалетів. Втім, Амелі — сильна особистість. Закінчивши рік, проведений в основному за прибиранням у туалетах, вона повертається в Бельгію, де береться за літературну діяльність і врешті, стає справжньою self-made woman, популярною і визнаною письменницею. Хтось критикує «Подив і трепет» за расизм, хтось каже, що ця книга анти-японська. Неможливо заперечити одне — жінка, що з гідністю пройшла через усі випробування, зберігши самоповагу та самоіронію, варта називатися справжнім самураєм. Чи, як мінімум, європейським самураєм пера.