Авторка розповідає історію про дівчинку Анну, яка понад усе мріє стати балериною. Колись дівчинка побачила виставку порцелянових балерин і зачарувалась ними. Бабуся Анни вирішила нагадати дівчинці про враження від побаченого тоді й запросила маленьку мрійницю на балет до театру. Там Анна бачить 32 неймовірні фуете однієї балерини й просто закохується в балетне мистецтво. Аби реалізувати свою мрію, дівчинка загартовує не лише тіло, а й характер – стати балериною не так вже й легко.

 

Навіть коли дівчинка писала бабусі про те, що насправді балет нічим не цікавіший за звичайну фізкультуру, у відповідь отримувала підбадьорювання, що так буде не завжди, а скоро Анна зможе «танцювати поміж пташок – легка, як пір’їнка, але міцна й спритна, як африканська левиця».

Книжка допомагає зняти «рожеві окуляри» про те, що балет – це легко, та показує залаштунки цього сценічного мистецтва – години підготовки, сили, терпіння, ресурси.

 

Історія Анни – це той випадок, коли дитину підтримують всі дорослі, однак водночас дають можливість зробити вибір самостійно, чи хоче Анна втілити свою мрію в життя, хоч вона й потребує стільки всього.

 

«Пуанти для Анни» – це ніжна та життєствердна історія про доброту, любов і родинне тепло.

 

Чому варто читати дорослим: Ця книжка допоможе не боятися допомагати своїм дітям втілювати їхні мрії, розуміти їх, відшукати натхнення для себе, знову повірити у власні сили, спробувати і в своїй буденній роботі знайти те, що спонукатиме рухатися вперед, а не залишатися в рутині.

 

 

 

Ця книжка про ще одну дівчинку Анну. Зовсім скоро їй виповниться десять, але вона вже заядла фанатка книг. Своїх улюблених друзів вона знаходить у книжках, які бере в місцевій бібліотеці після уроків. Однак зовсім скоро вони можуть зникнути, оскільки в бібліотеці доводиться знищувати всі видання, яких ніхто не читає.

 

Дівчинка має перед собою завдання: зарадити знищенню книжок і розгадати, чим закінчується історія, що її Анна почала читати, яку таємницю приховує зачарований ліс та хто ж загадковий автор книжки, якою так зацікавилась маленька героїня, всі школярі міста, а потім і всієї країни.

 

Чому варто читати дорослим: «Дівчинка, яка рятувала книжки» розповідає про страхи, які в принципі непритаманні дітям; але те, як їх долає Анна, може стати уроком для дорослих. Страх старіння, дорослішання і боязнь майбутнього дівчинка вирішує завдяки книзі. Звісно, в реальному житті все набагато складніше, однак історія Анни зможе спонукати дорослих до роздумів, різних підходів поглянути на своє життя й певних висновків. Анна вчить, що на певні речі варто дивитися з цікавістю, а не з острахом.

 

 

 

Героїня книжки Галини Вдовиченко – проста курка. Вона чорна-чорна, є редакторкою свого «Чорнокурівського вісника» і понад усе мріє навчитися літати. Її життєвий девіз «Курку з курсі не зіб’єш», і які б ситуації не складалися, цей життєвий принцип завжди з нею.

 

Аби стати «птахою високого польоту», курці треба пройти чимало етапів і перешкод. Вона хитра, вигадлива і саме це допомагає їй. Курка облаштовує на дереві власний курінь, танцює фламенко – бо їй же треба набратися сили і розвинути м’язи, аби вміти літати, а тут ще й хазяйка назвала її іспанкою. Вона переконує все подвір’я, що вміє літати, хоч би як їй це не вдавалося і як би з неї не насміхалися всі оточуючі.

 

На перший погляд, книга видається занадто дитячою, однак тут є місце розмовам про важливі речі: «Коли маєш усе, а друзі нічого – яка з того радість».

 

Чому варто читати дорослим: На прикладі чорної-чорної курки авторка книжки показує, що потрібно не здаватися, навіть коли навколо всі насміхаються і ніхто не вірить у досягнення вами певних цілей. Здавалося б, дорослим легше припинити звертати увагу на насмішки оточуючих, однак нерідко й дорослим важче бути більш наполегливими й повірити у власні сили, аніж навіть дітлахам. Завжди слід вірити у себе і свої мрії.