Не бачимо анонсів презентаційного туру обласними центрами, ефірів на радіо і телебаченні, інтерв’ю у газетах та на Інтернет-порталах. А поет живе собі у Чикаго, їздить на своєму вишневому «Plymouth Sundance» і, здається, його ніщо не «колише». Але видав книжку таки в Україні. Бо про Україну?

Пригадую вислів одного мислителя, де мова про те, що зором людина може бачити весь світ, але ногами повинна вростати у рідну землю. Тарас Девдюк вріс іще й думкою.

Це вже навіть не розпач. Це примирення і флегматизм. Тільки трохи болю заважає сягнути байдужості. Туга за батьківщино. Сонна безпросвітна туга. Ніби на Північному полюсі прогулюєшся, а потім розумієш, що заблукав, і розумієш, що десь отам твоя домівка, але не бачиш її ніяк, бо густий лапатий сніг застилає твої очі. Густий лапатий сніг замітає твої сліди, і ти вже ніколи не вернешся домів. І вже ніхто тебе не відшукає по слідах.

   Слава Богу є сліди, котрі сніг замести не годен, бо не сліди вони, а слова. Гарячі слова не так поезії, як правди. Тарас Девдюк переїхав з Вербівця до Чикаго і там пише глибокі ліричні поезії, які проймають свою чистотою і безпосередністю. Здається, інколи так долі складаються спеціально , приносячи людське життя в жертву мистецтву.

   Переваги життя за кордоном такі, що нині Тарас Девдюк не є учасником українського літературного процесу і не мусить стежити за модою, піддаватися перманентним тенденціям, а ще він може без будь-якого упередження писати патріотичну поезію. Звісно, це не заслання, вчинене владою, але це заслання, вчинене долею.

Тату із літерою «У»

на ніжці в тебе, наче пташка.

До неї, вибравши тоту,

припали б віддано мужчини

і цілували би тату

з Ініціалом Батьківщини.

(«Патріотка»)

Або:

Ти передаш тепло <…>

дівчині, яку любиш ти

за її перстень з тризубом…

(«Дівчині НЛО»)

Ще одна втрата, окрім батьківщини, що відстежуємо у збірці, – втрата молодості: « Тепер лишилося між літер // як найінтимніше з речей – // вагу і вік в очах втаїти …» – до того ж останній рядок винесено, як епіграф до всієї збірки з присвятою авторовому поколінню. Просто минуло чимало часу. Від чого? До чого? Чимало часу життя. 17 років від публікації першої книжки «Бенкет на голівці цвяха». Десять після другої – «Ти, три хвилини тому». І ось маємо «Дерево навколо птаха». Що дуже важливо – назва максимально вдала, бо максимально відповідає наповненню, смисл якого не до кінця зрозумілий, але тут, як на мене, наголос падає на відчуття, а не на логіку.

І що спонукало поета таки видати цю книжку? «Настав час, – каже Девдюк, – в якому я гостро відчув, що в Україні відчувається моя відсутність… Дійсниця відбувається так, що мені доводиться ігнорувати сучасного читача в тій мірі, в якій Він – сучасний читач – дозволяє собі ігнорувати мою творчість. Ми є в однаковій ситуації. Ми нічого не втрачаємо…»

І, знаєте, з Тарасом Девдюком неважко погодитись, бо, зрештою, українська поезія настільки насичена найрізноманітнішими голосами, що втрата одного з них майже нічого не міняє. Себто немає відчуття суттєвої втрати. Водночас, присутність кожного такого голосу є здобутком.

В особі Тараса Девдюка, одержуємо поета, вільного від будь-якої кон’юнктури, котрий навіть не соромиться подеколи римувати; окрім туги за батьківщино і молодістю зустрічаємо тонкі порухи закоханого серця з кумедними парадоксами і несподіваними висновками; на злобу дня і добрість ночі, котра виконує функції вічності; можливо недоліком, а може, й перевагою є «простакуватість» окремих текстів, що, тим не менше нагадують мудрі спостереження старих гуцулів, бо, здається саме там вросли поетові ноги («Від цих смерек не годен відійти!»); страшенно багато музики (і гуцульська, і класика, і рок, і блюз, і реп…), а сам принцип імпровізації, який спостерігаємо у поєднанні римованого і вільного віршів, наштовхує на думку про джазову природу поезії Тараса Девдюка. Себто в його особі ми маємо навіть не голос (себто вокаліста), який вправно виводить арії чи романси, а композитора, котрий «сам собі режисер» і Френк О‘Гара, то чому б не створити власний «персонізм»?

Темний оранж

світлий блю

блюзка блюзу

Так, це вже лунає музика! До танцю, шановні! 

 Василь Карп’юк

Девдюк Т. Дерево навколо птаха: Поезія / Худож. оформл. А. Марковської. – Львів: Каменяр, 2010. – 87 с.