Найперше, що повідомив укладач збірки, себто Жадан, це те, що не варто аналізувати і намагатися зрозуміти, за якими принципами до збірки відбиралися ті чи інші автори, бо відбиралися вони абсолютно суб’єктивно. «Я запросив до неї поетів, яких я люблю, яких я читаю і поважаю», – пояснив літератор Сергій Жадан, випереджаючи питання про те, чому до збірки увійшли саме ці поети, а інші не увійшли. Єдиним обмеженням був час – 1990-ті -2000-і роки, тому, наприклад, 80-ників у збірці не побачиш.

Також письменник кілька разів підкреслив, що не варто сприймати книжку як збірку найкращих молодих поетів. «Я не вибирав кращих поетів, це не збірка десяти кращих поетів, це така моя приватна збірка. Це поети, які мені найбільше близькі. У тому числі і я сам, наперед розуміючи, що буде дуже багато закидів, чому немає того чи іншого поета».

У книжці представлені п’ять поетів – Андрій Бондар, Сергій Жадан, Олег Коцарев, Дмитро Лазуткін, Остап Сливинський, і п’ять поеток – Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Богдана Матіяш, Світлана Поваляєва, Мар’яна Савка. Любителі гендерних студій лишаться задоволеними - гендерна рівність у збірці збережена.

Збірка представляє творчість поетів з Харкова, Києва та Львова, такої собі географічної дуги. Втім, за словами Жадана, така географічна картина вималювалася абсолютно випадково, як укладач збірки він не ставив перед собою мети поєднати поетичний захід і схід.

Великі комерційні надії

Минулий рік став такою собі символічною рискою, під якою всі бажаючі підбивали підсумки перших десяти років третього тисячоліття. І поки весь світ підбивав глобальні підсумки, видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» підбивало свої власні, адже в 2010 році святкувало своє десятиліття. До такої дати видавці, либонь, вирішили поекспериментувати і вперше видали поезію – жанр, на думку видавництва, не такий популярний, як проза.

Перед тим видавництво лише раз видавало поетичну книжку, і то з гарантованими комерційними перспективами – вірші Алана Мілна, автора «Вінні-Пуха і всіх-всіх-всіх», у перекладі Мар’яни Савки.

На «Метаморфози» видавництво також покладає чималі надії на комерційний успіх. Про це говорить хоча б тираж у вісім тисяч екземплярів. Та й обкладинка свідчить про те, що книгу видавці адресують широкому колу читачів, візуально наближаючи її до масової літератури – такі яскраві і перевантажені різними деталями обкладинки більше характерні для популярної літератури, легкої і розважальної. Та й сам формат десятки поетів останніх десяти років відсилає до популярних нині газетно-журнальних рейтингів і топів, які користуються незмінною популярністю в читачів.

Крім того, свою роль відіграє і прізвище упорядника на обкладинці. Посилаючись на післямову Віктора Неборака, де йдеться про поєднання в цій антології «новизни та брендовості», Жадан відкидає брендовість як таку: «Щодо новизни я згоден, щодо брендовості, то в мене доволі скептичне ставлення, коли говорять про брендовість в літературі і про брендовість в поезії зокрема. Це значення надто пласке, щоб визначити місце поета в літературі».

Втім, в даному випадку Жадан сам виступив у ролі бренду – його прізвище на обкладинці, надруковане значно більшим шрифтом, ніж сама назва збірки та перелік поетів, чиї поезії увійшли до неї, є «гачечком» для читача.

Хоча й інші прізвища, винесені на обкладинку, є знаними серед любителів сучасної української поезії та не тільки.

«Метою, звісно, не було відкрити якісь нові імена, але і не було якоїсь орієнтації на тих, хто добре продається, – пояснив Сергій Жадан. – Я думаю, що кожен з цих поетів приніс щось своє, має щось своє і кожен щось своє ще донесе до цієї літератури».

Про великі надії видавництва, покладені на цю антологію, говорила і головний редактор «КСД» Світлана Скляр. «Нам лишилося домовитися з читачами, щоб вони нас не засмучували, а дійсно виявили інтерес до цієї книжки. Можливо, не доведеться чекати ще десять років, бо в нас була така ініціатива, що кожні десять років варто видавати подібні поетичні збірки», - підсумувала Скляр.

Сам же Жадан назвав ініціативу видати таку збірку тим рідкісним випадком, коли «інтереси видавництва збіглися з інтересами поетів».

Звичайно, будь-яка антологія має як свої плюси, так і мінуси. В даному випадку під однією обкладинкою зібрані абсолютно не схожі між собою вірші – від спокійних, світлих і відкритих поезії Богдани Матіяш та Маріанни Кіяновської до хуліганських віршів Олега Коцарева та Світлани Поваляєвої. Прихильники творчості того чи іншого поета напевне мають їхні збірки у власній бібліотеці, а інші поети можуть їх взагалі не цікавити. І чи куплять прихильники, скажімо, Галини Крук чи Сергія Жадана цілу збірку лише заради десятка віршів улюблених поетів – невідомо. Проте в даному випадку, скоріше за все, куплять, бо до антології увійшли вірші, які раніше ніде не друкувалися.

Для тих же, хто лише починає знайомитися з сучасною українською поезією і ще не має улюблених авторів, антологія є чи не найкращим варіантом – можливість ознайомитися з різноплановими за стилем та настроєм віршами десятки українських поетів останніх років та вибрати собі щось до душі.

«Я був дуже ліберальним редактором. Вимоги були м’які і прості – я попросив поетів, аби вони дали те, що не виходило в їхніх збірках, бажаніше те, що навіть не з’являлося в Інтернеті, а ще бажаніше – щось спеціально написати», – пояснив основні вимоги до поетів упорядник. Наприклад, Олег Коцарев і Дмитро Лазуткін – в числі тих, хто написав поезію спеціально для збірки, а, скажімо, Маріанна Кіяновська подала переважно вірші, датовані 2002 роком, проте читачу невідомі.

«Часу було кілька місяців – ніхто нікуди не поспішав, ніхто нікого не підганяв. Тобто це не було написання за три дні двадцяти віршів», – додав Жадан.

«Метаморфози» зовсім свіже видання – лише тиждень, як з друкарні, проте йому вже прогнозують успіх, не менший ніж в «Декамерона» – збірки оповідання десяти популярних вітчизняних письменників, також виданої «Клубом Сімейного Дозвілля» до свого ювілею.