Мальбрук в поход собрался,

Наелся кислых щей,

В походе обоср..лся,

И умер в тот же день.

Російська партизанська пісня 1812 року

Ось усі говорять "Верховна Рада, Верховна Рада". Але ж зрозуміло, що фронт боротьби за мир і далі проходить через Харків. Навіть якщо сторонньому оку його й не видно. Ходиш ти якими-небудь вулицями на який-небудь євромайдан, бачиш усіх цих студентів, тітоньок і ультрас, котрі мирно собі попивають чай, час від часу відбиваючись від тітушок, і гадаєш, що навколо все спокійно. Натомість, сили зла не сплять. Більше того – не дають спати багатьом достойним громадянам міста.

Скажімо, дивлюсь прес-конференцію харківського губернатора. Ніби все як завжди – нацизм-екзорцизм, стабільність-мобільність. І тут раптом він видає військову таємницю. Говорить, що в місті, виявляється, напружена ситуація, і загроза екстремізму, і загони мешканців Західної України якимось неймовірним чином перетинають Дніпро й опиняються в столиці Слобожанщини, аби сіяти хаос та українізувати ні в чому не винне населення. Тому, продовжує губернатор, ми мусимо дати рішучу відсіч окупантам, задля чого збираємо робітничі дружини та бойове козацтво.

Ідея з козацтвом мені сподобалась. Я відразу уявив собі в експозиції місцевого художнього музею велику картину олією "Осавул Добкін і бунчужний Кернес стрімким кавалерійським рейдом відбивають танкову атаку Львівського автобусного заводу". Єдине, подумав я, їм коней прикупити треба. Геннадію Адольфовичу можна поні. Але коні потрібні обов´язково – що ж це за козаки будуть? І взагалі – що це за козаки, Михайле Марковичу? Барабашовська сотня? Заїківський ескадрон? І що там із робочими дружинами? Завод Шевченка візьмете? Це ж борги треба буде повернути спочатку. Чи візьмуть трофеями? Тому, в зв´язку з тяжкою ситуацією на харківському фронті виникає одне питання: Михайле Марковичу, погроми будуть? І якщо будуть, то хто кого – козаки в´єтнамців чи робітники грантожерів? Я чого питаю – боюсь знову все пропустити, настільки стрімко ви ведете воєнні дії на плацдармах стабільності. Важко за вами встигнути – не було вас кілька днів в ефірі, а вже тут і "Харків – острів свободи", і наш бронепоїзд стоїть, виявляється, на запасній колії, і журналістам ви нагадуєте про тих, "кто во время войны снимал сражения", і про якийсь похід на чолі своєї потішної армії первинних осередків розповідаєте. Теж шкода буде пропустити. Прокинешся завтра – а ви вже рушили Хрестовим походом куди-небудь на Богодухів, встановлювати віру Христову.
 

Що стоїть за вашими маневрами? Що стоїть за вашими байками про автобуси з бандерівцями, котрі курсують степами Лівобережжя? Що взагалі відбувається у вашій партії влади? Чим керуються тітушки Донецька, б´ючи один одного? Навіщо в Луганську з центральних вулиць прибрали лавочки? Мені здається, ви так переконливо всіх лякаєте, що самі першими й боїтесь. І якщо ваші страхи та фобії – це ваша особиста справа, то що робити з рештою харків´ян, котрі вислуховують усю цю маячню про необхідність дати відсіч фашистським загарбникам? Як ставитись до ваших спроб озброїти загони гопоти й дати їм повну свободу дій? По-вашому, гопник із биткою на головній площі міста – це і є запорука миру та стабільності? Шпана, що кидається з палицями на жінок та студентів харківського євромайдану – це і є остання надія вашого спокою? Що – більш ніхто не погоджується вас захищати? Чого коштує влада, котра користується послугами неприхованого криміналу? І яка перспектива в такої влади? Далі вести героїчні оборонні бої з невидимим ворогом? Дивно виглядає ця ваша війна з вітряками євроінтеграції, дуже дивно.

І ще, ось я тут подумав. Якщо для вас Харків – це острів свободи на зразок Куби, то це ж ви, Михайле Марковичу, не інакше як Фідель Кастро? Хто тоді Геннадій Адольфович? Че Гевара? Зовні схожий, коли не в хутряному капелюсі. Тож хотілося б вам побажати: виб´єте назгулів із площі свободи – трішки відпочиньте. Не можна так напружувати фантазію. І загалом – які дивні речі стаються в дорослому віці, якщо хлопчику в дитинстві не купують іграшкових солдатиків.