А я вас тут зібрав. Вино для вас грів!", - письменник і журналіст 38-річний Руслан Горовий розглядає книги на полицях книгарні "Є" перед презентацією власної новинки "Ген воїна" у п´ятницю 26 вересня. - Знімайте ваш одяг. Буде дуже жарко, я обіцяю", - зустрічає відвідувачів.

До нової книги Руслана Горового увійшли 4 історії: військового пілота у зоні АТО (оповідання "Нижче неба"), історія кохання сільського електрика та залізничниці-практикантки на провінційному залізничному переїзді (оповідання "Переїзд"), історія блогера і його розслідування таємниці загибелі своїх батьків (повість "Buenos dias, chica"). Четверта історія, яка дала назву книзі - фантастична розповідь про спільну українсько-російську операцію в Чорнобильській зоні через 30 років після аварії.

Руслан - кінорежисер і журналіст. Тому пише дуже "візуально" - каже видавець Ксенія Мацкевич. 
- Його не люблять критики - бо не грається з мовою і не вишукує слів, які роблять твір у два рази більшим. Всі його твори - це картинки. Зі свого досвіду можу сказати, що якщо не перша, то друга сторінка вас за щось схопить. От за що - це вже в кожного своє. Руслан пише просто цікаві історії - те, чого бракує людям у спілкуванні. Їх можна прочитати і переповідати в будь-якому товаристві.

Руслан постійно виймає з кишені телефон, перечитує есемески, перепрошує. 
- Буквально щоб зрозуміти, хто прийде.

Коли бачить при вході директора Книжкової біржі Артема Лобанова, махає руками:
- О, це людина, яка обіцяла нам критику. Ти ж єдиний книжку прочитав. Ану йди сюди щось розкажи людям.

- Хочу висловити негодованіє, - каже Лобанов. - Це неподобство. Тільки чотири есе. Не вистачило навіть на всю дорогу в "Хюндаї". Друге негодованіє - відверто жалко діда з чорнобильської зони в повісті "Ген воїна". Я влюбився в його істоту. А автор його вбив.

Автор пояснює - пише мало, бо ніколи не планує своїх книг заздалегідь.

- Я не справжній письменник. Не сідаю і не пишу. Я не знаю, як воно береться. Пишу лише тоді, коли не писати не можу. Працюю собі, ходжу в туалет. І в якийсь момент клац в голові, і все - я не можу більше робити нічого - ні з дітьми спілкуватися, ні працювати. Маю це з голови просто викинуть на папір. Отоді воно пишеться. Трохи написав - воно тебе попустило, можна ходить. Чому в мене оповідання маленькі? Тому що я пишу за раз. Сідаю, і доки не написав, я вже відірватися не можу. Це може бути вдень і вночі. Це від мене абсолютно не залежить. 
Повість "Ген воїна" написалася задовго до подій на майдані і війни на Сході. Руслан каже, що це плід його поїздок в Чорнобильську зону.

- Отак має виглядати земля - як зараз виглядає чорнобильська зона без людей. Є своєрідна краса і естетика занепаду людської цивілізації. Нікому на землі гірше не стане як людей не буде.
Але харківський правозахисник Борис Захаров бачить у творі передбачення нинішньої війни:

- У більшості людей не було відчуття майбутнього конфлікту з братнім народом, з північно-східним сусідом, з москалями, короче. Але в книжці уже є певна зона АТО.

Оповідання "Нижче неба" - уже про релаьні події в реальній зоні АТО. Прототип вертольотчика, про якого йдеться, - реальний. Зараз він лікуєтсья в госпіталі.

Торік 30 листопада Руслан презентував поперелню книгу "Гагарін і Барселона". Руслан згадує, що відразу після презентації пішов на революцію.

- Минулого разу в цій книгарні це було 30 числа ми закінчили презентацію попередньої книжки. Після презентації я пішов з книгарні шукати Андрія Єрмоленка на Майдан - чаю попити. І як пішло... Попили чайку. І рік воно не спиняється. Зараз в країні такий бардак вчинився. Вбивають хлопчиків 20-літніх.Нам насправді страшно було призначати презентацію цю.

Ксенія Мацкевич вважає, що Руслан уміє, як колись і Василь Кожелянко, писати про війну без патетики.
- Більшість авторів зараз в Україні, зрозуміло, не можуть писати про ці події крім як буквально або дуже патетично. Має пройти трошечки часу. Про трагічні події варто писати з гумором. Це не означає насміхатися. Це осмислене переживання. Найвідоміший твір про війну всіх часів і народів - гумористичні "Пригоди солдата Швейка". Смачний гумор - це не стьоб, попри трагічність подій, залишає світлі відчуття. У Руслана він є. Стає світло навіть там де сумно має бути.

Обкладинку книжки "Ген воїна" розробив художник Андрій Єрмоленко, один із головних представників течії жлоб-арту.

Валерія РАДЗІЄВСЬКА