Літературний дайджест

Чи є у смерті сенс?

Відгук на книгу Олени Стяжкіної 

Кожна сім’я має свою цікаву історію життя. Вона різна й неповторна, буває щаслива чи трагічна, радісна або сумна, сповнена сліз щастя чи смутку, палає вогнем кохання чи ворожнечі. Нашим нащадкам напевно буде багато чого видавитись незрозумілим, але в нас принаймні є можливість їм розказати та донести історію своєї сім’ї, свого роду. В генеалогічному дереві нашого покоління багато невідомого, таємниць та тих речей, про які не говорять вголос.
 
«Смерть лева Сесіла мала сенс» – новий роман української письменниці, докторки історичних наук Олени Стяжкіної. Вона народилась та жила в Донецьку, але з початком війни мусила виїхати з міста. Це її перший роман українською мовою.
Лев на прізвисько Сесіл був найпопулярнішою твариною в національному парку Хванге в Зімбабве. Понад сім років вчені Оксфордського університету спостерігали за ним, вивчаючи його поведінку в умовах прайду. В 2015 році тринадцятирічний Сесіл був вбитий американським мисливцем. Ця трагедія викликала величезне обурення людей у всьому світі. Зірки шоу-бізнесу, актори, телеведучі, політики та бізнесмени були настільки вражені та шоковані, що вирішили не лишати цю справу. Спільними зусиллями викликали потужний суспільний резонанс, якій змінив закони щодо полювання на диких тварин. Тому і вважають, що смерть лева Сесіла мала сенс.
 
 
Однак із відомим левом книгу пов’язує лише назва. Роман зовсім не про Африку, а про Східну Україну та людей, які там народились і живуть. Авторка переносить нас у районний пологовий будинок міста Донецьк 1986 року. В той час, безсумнівно, вони були всі однакові – планові показники народжуваності, партійні накази, статистика для газет. Саме лікарня започатковує у романі історичне підґрунтя подій, через яке розкриваються персонажі книги – четверо дітей, які тільки народились, та їхні батьки. Зроблене на сходах спільне фото стає об’єднуючим фактором минулого та майбутнього головних героїв. У неквапливому темпі, роздивляючись ніби в мікроскоп дрібні деталі, ми слідкуємо за життям героїв скрізь роки. Різні ситуації та час розкривають нам їхні особистості, ми з ними дорослішаємо і потрапляємо разом у події 2014 року на Сході України.
 
Олені Стяжкіній вдалось створити чудову історію звичайних людей, пращури яких колись приїхали до міста з різних куточків світу. Хтось прагнув великих грошей чи професійного розвитку або втікав від наслідків Жовтневої революції, а кого примусово відправляли на тяжкі роботи. Для тих людей це був чужий, незнайомий край, в якому не було навіть їхньої частинки. Тут народжувались діти, для яких це вже була Батьківщина, і вже вони наповнювали все навколо своїми традиціями та звичаями.
 
Ця надзвичайна історія про нас самих, тому така близька серцю, чутлива та зворушлива. Вона про нашу культурну ідентичність. А ще про вибір, що робити з минулим – жити спогадами чи прийняти його, щоб змінитись. Які ми насправді? Ким себе уявляємо та як самі розвішуємо ярлики на інших людей. Книга-роздум щодо точки переходу до своєї суті, до сміливості бути собою, сміятись та жартувати навіть у складних ситуаціях.
 
Можливо не кожне генеалогічне дерево ідеальне, на перший погляд. Інколи містить людей, яких там не хотілось бачити, яких можливо ненавидиш. Але вони є. Бо вони теж частина роду. І життя чомусь поєднало долі, як на старому фото з далекого 1986 року. Чи мала сенс смерть лева Сесіла? Кожен знайде свою відповідь.


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери