Хорватська письменниця Івана Брлич-Мажуранич (по-хорватськи: Ivana Brlić-Mažuranić) народилася 18 квітня 1874 року в містечку Огулин (Хорватія, тоді Австро-Угорщина) у відомій інтелектуальній родині Мажураничів. Її батько Владимир був письменником, істориком та адвокатом, її дід – славний політик, хорватський бан і поет Іван Мажуранич. Навчалася приватно, здобула чудову освіту, між іншим, оволоділа декількома мовами, навіть її перші літературні спроби були написані французькою мовою. Разом із сім’єю спершу зі свого рідного містечка переселилася в Карловац, потім у Ястребарско, і нарешті в Загреб. Коли в 1889 році одружилася з адвокатом і політиком Ватрославом Брличем, переселилася в місто Брод на Саві (тепер Славонський Брод), що в східній Хорватії, і тут провела більшість свого життя, яке присвятила своїй сім’ї, навчанню та літературній праці. Будучи матір’ю шістьох дітей, мала нагоду добре ознайомитися з психологією дітей, i таким чином зрозуміти чистоту й наївність їхнього світу. Вихована в народному дусі, Івана Брлич-Мажуранич, поряд із своїм чоловіком, включилася в громадське життя, спілкувалася з прихильниками народного руху. Єпископ Йосип Юрай Штросмаєрнагородив її золотою медаллю за антимаджаронські діяння (маджаронибули послідовниками партії, яка підтримувала ідею тісних стосунків між Хорватієюй Угорщиною). Померла Івана Брлич-Мажуранич 21 вересня 1938 року в Загребі (тоді Королівство Югославія).

Писати вірші, есеї та щоденники Івана Брлич-Мажуранич почала дуже рано, але її перші твори були надруковані щойно на початку ХХ ст. Збірку оповідань і віршів для дітей «Хороші та погані» («Valjani i nevaljani») Івана Брлич-Мажуранич видала у 1902 році власним накладом. Оповідання та просвітницькі статті під загальною назвою «Школа та канікули» («Škola i praznici») Івана Брлич-Мажуранич публікувала регулярно від 1903 року. Але справжню увагу літературної публіки звернув її роман для дітей «Дивні пригоди підмайстра Хлапича» («Čudnovate zgode šegrta Hlapića»), виданий у 1913році. У цій напруженій розповіді бідний підмайстер Хлапич втікає від свого майстра, з ним трапляється чимало цікавого, він потрапляє у різні пригоди, але вкінці все завершується щасливо. Івана Брлич-Мажуранич видала поетичну збірку «Картини» («Slike», 1912), педагогічно забарвлену «Книгу молоді» («Knjigaomladini», 1923), записи про родинну генеалогію «Із архіву родини Брличів у Броді на Саві», які об’єднала у три книги («Iz arhive obitelji Brlić u Brodu na Savi», 1933, 1934, 1935), історично-пригодницький молодіжний роман «Яша Далматин, намісник Ґуджерату» («Jaša Dalmatin, potkralj Gudžerata», 1937), перекладала з німецької та французької мов.

Вершиною творчості Івани Брлич-Мажуранич критика вважає збірку «Оповідання з давнини» («Priče iz davnine»), яка вийшла в 1916році. У збірці присутні мотиви міфологічної мудрості буденного світу, натхненні слов’янською міфологією. Ця книга через казку знову повертає до життя загублений світ дохристиянських вірувань хорватів. Образи на зразок Косєнки, Регоча, Стрибора, Ягленця, Рутвиці, Палунка, Вєсти, Потєхи, Малика Тинтилинича, Сварожича та Бєсомара є втіленням і позитивних людських моральних рис і почуттів – вірності, любові та доброчинності, і негативних – непостійності та слабодухості. У творах Івани Брлич-Мажуранич також часто з’являються мотиви жадання багатства та прагнення до далеких світів – як символ людського потягу до правди і знання.

Двічі (1931, 1938) на здобуття Нобелівської премії з літератури Івану Брлич-Мажуранич висувала Югославська академія наук і мистецтва, членом-кореспондентом якої вона стала в 1937 році, жінці така честь була виявлена вперше. Критики вважали прозу Івани Брлич-Мажуранич синтезом життєвого ідеалізму, природності виразу та делікатності рідкісного гумору (зокрема, Антун Ґустав Матош). Видавництво «Шкільна книга» («Školska knjiga») в Загребі заснувало в 1971році літературну премію її імені для нагородження літературних творів для дітей і молоді.

Часто Івану Брлич-Мажуранич називають хорватським Андерсеном(через її віртуозність дитячого оповідача) і хорватським Толкіном(через поринання в фантастичний світ міфології). Івана Брлич-Мажуранич завдяки своїй оригінальності та свіжості рівноправно почувається поряд із гігантами дитячої літератури. Її твори перекладені майже всіма європейськими, багатьма іншимимовами. Роман «Дивні пригоди підмайстра Хлапича» перекладено бенгальською, гінді, китайською, в’єтнамською, японською та перською мовами. Більшість перекладів на «екзотичні» мови було здійснено за посередництва перекладу цього роману мовою есперанто.

Івана Брлич-Мажуранич визнана і в Хорватії, і у світі як одна з найвидатніших письменниць для дітей.

Українською мовою окремі твори переклали Віль Гримич, Валерія Іваненко, Всеволод Прокопчук, Галина Бережна, Євген Кротевич, Марія Пригара, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Олег Микитенко, Олександр Терех, Роман Терещенко, Семен Панько, Василь Войтанівський.

Окремими виданнями українською мовою вийшло кілька книжок Івани Брлич-Мажуранич, зокрема «Деревинець Топорко і дев’ятеро жупанчат» (Київ, 1978), «Казки» (Київ, 1978), «Казки з давнини», «Стриборів ліс».