Втім, виявилось, що поетка зовсім не потребувала ніякого модерування. Вона спокійно впоралась з аудиторією сама. Хоча «спокійно» — це не про пані Емму. Все що вона робила —це феєрверк, яскрава вистава. Її вишукана мова будує плетиво слів, і незрозуміло чи вона відповідає на питання, чи вже читає черговий вірш. Спостерігати за невтомною та емоційною Еммою Андієвською — вже радість.

 «Я живу в мінусах,-  зізнається поетеса. - Видаю за свої гроші книжки, а потім їх роздаровую. Я намалювала 13 тисяч картин, але жодної з них не продала. Ніхто не купує. Картини я також дарую. Якось до мене в гості прийшла міліонерка, знайома моєї знайомої, і відразу попередила мене: «Тільки я не купуватиму ваші роботи!», на що я їй відповіла: «Я цю ілюзію давним-давно залишила», - сміється.

 «Шкода тільки, що не можна піти до пекарні і сказати: «Продайте мені за мої, колись гарні очі, шматок хліба!..», - продовжує вона.

«Якщо я буду в домовині, і мені скажуть: «Вірш!», встану і почну читати. Кожному, хто хоче мене слухати, я читаю від щирого серця».

Розповідає, що все її життя — марафонський біг. Каже, що багато власних творів їй сниться. Емма Андієвська впевнена, що кожен може програмувати свою підсвідомість і багато чого отримувати у сні і додає, що сама спить лише дві години на добу, бо хоче ще багато встигнути. «Молодість існує у вічності, а мені треба випередити час!», - пояснює мисткиня.

Жаліється на видавців — вона хоче зробити десятитомне видання своїх творів, наразі вже три перші книгі готові, заплатила за них в Україні 6900 євро, наступні 7 збирається видавати десь за кордоном, бо тут надто дорого.

«Я нічого свого не маю, - посміхається, але, здається, що це її і не дуже засмучує. - Людина голою приходить на цей світ, голою йде», - цитує когось з давніх.