Його поезія така, що її не можливо підробити чи намагатися написати на неї щось подібне. Поезія Івана Бойчука настільки багата стилістичними фігурами, що на її прикладі можна формувати підручники з літературознавства, проте окрім банальної практики над його художніми шедеврами, в них справді захочеться вчитуватись… відчувати… завчати… 

Саме цього неповторного вечора ми читатимемо його поезію з останньої збірки «Сплінські стани».

***

… ти вже не той

осіннім листом тоне ця туга

поміж долонь

невпинно дощ  роздвоєний запла-

тами роздертого кохання… 

… струмить собі

яка йому печаль який резон

десь знову  в горлі вмре німий дифтонг

у сні

міркуючи про  те що не гортанний… 

… у цій порі

не бути ні відвертим  ні нормальним

в країні мрій

не жити бо краще  подав^л_неним

встаючи не надто  рано… 

… між нами

ні відстані ні рани

штам-пами станів як ран-ками

дивує…

зринає… давнє… 

…. осіннім листом дане

посутнє в серці  спалене

вранішніми хоралами

вмивається дощ

сльозою розчавленою… 

… йому як їй -

па-ра-ди-г-м-а-л-ь-н-о-ю  вар↔тою

вікувати між  скронь

втрачене берегти  як той

хто ще не той… 
 Іван Бойчук

Інформація: КМЦ «Українська книга»