На межі 70−80-х років 20 ст. літературну еліту України Світлана Короненко вразила «сенсаційним дебютом, коли ще вчора незнана авторка після голосної публікації у «Літературній Україні» з передмовою Івана Драча, який принагідно повідомив, що до віршів Короненко прихильно поставилися Микола Бажан і Дмитро Паламарчук, одразу ж високо поставив ім’я молодої поетеси». (Ірина Тараненко. Світлана Короненко. Після другої сенсації // Голос України. 16.07.2020. URL: https://bit.ly/3jfMtC8) Після яскравого спалаху, який подивував зрілістю білого вірша та верлібру, своєрідною метафорикою, юна поетична зірка зайшла в тінь на довгі 20 років, які позначені журналістською, культурологічною діяльністю на українському радіо, прозовими текстами.

Із початком російсько-української війни Світлана Короненко відчула нові джерела поетичного натхнення і нові форми промовляння ритмів Всесвіту: видала збірки поезії «Вірші з осені», «Дебора», «Містерії», вірші з яких звучали довершеною римою, розмаїтими ритмами, густою образністю і розлогим рядком. Нова творча хвиля Світлани Короненко привернула увагу не лише літературних критиків, а й читачів, коло яких шириться з дня на день. Потужну промоцію видань творів С. Короненко здійснює колектив видавництва «Ярославів Вал» (директор Михайло Слабошпицький). Зазвичай ці презентації, як літературно-мистецькі дійства за участю науковців, письменників, майстрів художнього читання, композиторів і співаків, відбуваються на знакових літературних майданчиках міста Києва, у Національному музеї літератури України чи у вітальнях Будинку письменників.

Адаптивний карантин, що триває в Україні протягом декількох місяців, обумовив новий формат презентації нової збірочки віршів «Замовляння на білоруську мову»: на подвір’ї літературно-меморіального музею Максима Рильського, поміж квітів і дерев, які ще пам’ятають руки господаря обійстя. Одну з троянд онук поета Максим Рильський під час презентації зрізав і подарував Світлані Короненко − жінці, ювілярці і Поетесі. Цим шляхетним учинком пан Максим увиразнив і тяглість українського літературного процесу, і його рівень.

Саме про високий рівень поезії Світлани Короненко говорили на заході і колишні сокурсники Світлани Короненко (Михайло Сидоржевський, Василь Герасим’юк, Іван Малкович), і академіки (Микола Сулима, Павло Гриценко, Валерій Корнєєв), і перекладачі та літературні критики (Валерій Гужва, Олена О’Лір, Надія Гаврилюк), і членкині Спілки жінок Києва, Творчого об’єднання «Світлина» (Лариса Петрова, Лідія Москаленко), а також колеги, друзі. На презентації прозвучали вірші, відомі пісні за творами поетеси, також відбулося декілька прем’єр. Цю сторіночку заходу розпочала Наталя Бучель, яка свого часу започаткувала музичну історію поезії С. Короненко, підхопили її композитори Леонід Нечипорук, Сергій Цушко, бард Анатолій Стражний, естрадні виконавиці Єлизавета Дунаєвська, Наталка Полтавець і Тетяна Мірошниченко.

Родзинкою літературно-мистецької імпрези стало художнє читання заголовного вірша презентованої збірки «Замовляння на білоруську мову…» заслуженою артисткою України Ларисою Недін. Цей актуальний текст спричинив розлогий резонанс і дискусію щодо мовної асиміляції білорусів/українців, і постав, за висловом академіка Сулими, як виклик, як проблема «шекспірівського рівня» − бути чи не бути білорусам, українцям та іншим народам зі своєю мовою, з національними традиціями та надбаннями, які є загроженими у часи глобалізації, пострадянських травм, агресії окремих тоталітарних держав. Принагідно Микола Матвійович Сулима виголосив білоруською мовою вітальні слова від В’ячеслава Рагойші – літературознавця, професора Білоруського державного університету, чий переклад вірша білоруською мовою ввійшов до презентованої збірки.

Про стильові константи поезії Світлани Короненко 

Чотири книги добірної поезії, перші літературно-критичні розвідки щодо віршів С. Короненко дають змогу для спроби своєрідного резюме – узагальнення спостережень над індивідуальним стилем поетеси.

1) Світлана Короненко – чи не єдина сучасна поетеса в Україні, вірші якої співвідносять із естетикою французьких пресимволістів Артюра Рембо, Шарля Бодлера, Поля Верлена. 

Подібно до Рембо, як зауважив ще І. Драч, стихія ранніх віршів С. Короненко тяжіє до верлібру і вражає мистецькою зрілістю та своєрідною органічною метафорою.

Як і Бодлер, С. Короненко досліджує першопочатки процесу творчості і розуміє його витоки як суперечливе химерне містичне (амбівалентне) поєднання святого і грішного. Також вона сповідує естетику синестезії (поєднання відчуттів) та сугестії (навіювання смислів).

Органічно, слідом за Полем Верленом, Світлана Короненко відчуває Поезію як музику, як ритми Всесвіту .

Своєрідність С. Короненко у цій тріаді визначає не лише розкішна українська мова, а й надзвичайна образна густота, розмаїття ритмів, потужна експресія, тяжіння до розлогого рядка – майже гекзаметру.

2)  С. Короненко – культурна поетеса (за аналогією до поняття «культурний герой» у міфології).

У її поезії домінує не суб’єктивний досвід чи особиста емоція, а потужна культурно-інтелектуальна складова. Кожен натяк чи алюзія потребують додаткового розкодовування: образ святого Никодима, сельджука, яблука чи «пальців блідих». У такий спосіб тексти її віршів прирощують і поглиблюють смисли. Також поетеса залучає читача до співтворчості і в такий спосіб розвиває його.

3)  У поезії Короненко домінує не жіночий, а мистецький, філософський  первень. Її вірші є способом проникнення в онтологічні питання – проблеми буття, першопочатки творчості, складної, часом містичної, гармонії Всесвіту.

Виразною ілюстрацією до зазначеного вище може бути поезія зі збірочки «Містерії»:

Світлана Короненко:

***

Світилася свічка. Світилася легко і страшно.

Світилися пальці. Світилось волосся крізь дощ.

Розхристаний бог проти вікон і зливи метався

і плакав від щастя, прозріння і світла в душі.

Вночі відбувався митець... Перелякана жінка

металась в сусідній кімнаті, мов сотня дощів

насунула в хату і б’ється прозоро і світло

крізь шерхіт волосся і плетиво пальців блідих.

Вночі відбувався митець. Та про це лише завтра

дізнається жінка, а поки що перелякать

боїться нещадного бога, повільно стихає

й обличчя між  пальців солоне таке й золоте… (с. 324)

Дієслова («світилося», «метався» / «металась», «відбувався», «плакав», «насунула», «б’ється», «боїться», «стихає») та образи стихій (світло, свічка, дощ) увиразнюють хаотичний рух і бурхливі емоції – власнебурхливо-пристрасну енергетику процесу творення..

Епітети і метафори («легко і страшно», «розхристаний бог», «перелякана жінка», «плетиво пальців блідих», «нещадного бога», «світилися пальці», «світилось волосся крізь дощ», «обличчя між пальців солоне таке й золоте…») змальовують розчахнутість стану творчості між страхом і світлом, драматичний рух від солоних сліз до світлого золота.

Рефрени «Вночі відбувався митець...» формулюють власне тему вірша, а лексичні повтори «Світилася свічка. Світилася легко і страшно. Світилися пальці. Світилось волосся крізь дощ» увиразнюють світлу енергетику процесу.

Прикінцеве слово «золоте» (типове для образного світу С. Короненко) утверджує світлу домінанту тексту.

Двічі у творі, відповідно до теми (відбувався митець) звучать ключові поняття – бог, митець, жінка, які є кількісно урівноваженими, тобто, однаково значущими. Градація їх різна. Спершу Бог, митець, жінка. У фінальних рядках − митець, жінка, бог. Отож, поетеса відчуває, що справжня творчість – це духовне покликання, що становлення митця – складний процес народження світла крізь сльози, переляк і метання. Жінка, що прагне стати Митцем, мусить проходити ці митарства, кола очищення і духовно зростати до творення золотого слова.

Доволі загадковою і багаторівневою у вірші є символіка образу «пальців блідих», що може бути витлумачений як амулет (язичницький оберіг − хамса), як образ прабогині місяця Таніт, як рука Афродіти / Венери (язичницьких богинь кохання і плодючості), як рука Марії – Божої Матері чи Марії Магдалини, як ікона Божої Матері «Троєручиця» чи ікона Матері Божої Неустанної Помочі тощо,  що в цілому є символами захисту, плодючості, а також переформатування з язичництва у культурну віру, відродження чеснот із гріховного начала, символом божественного чуда. Символи жіночі. Але у вірші Світлани Короненко вони підсилюють образ саме мистецької плодючості як одного із чудес божественних, що перебувають під Його (Її) покровом.

Так на рівні багатозначного образу-символу Світлана Короненко засвідчує свою причетність до народження космосу із хаосу.

Саме за це, за продовження традицій перших символістів, які намагалися урівноважити гріховне земне буття Красою − високим поетичним Словом – і хочеться подякувати Світлані Короненко як поетесі і як ювілярці!