Завантажити

як буває з жiнками. Але як вiн подивився на її негарне лице, на її дуже негарнi поморхлi губи, то мусив одвести свої очi од неї.

Катерина говорила ще довго, але Радюк її вже не слухав. Вiн усе дивився туди, де танцювала Ольга. Вона стояла проти його лицем i наближалась так, що вiн мiг придивиться до лиця. Радюк бачив по її лицi, що танцi й музики бiльше од усього цiкавлять її. Вона все смiялась i жартувала з кавалером.
- Яка то дама танцює проти вашої кузини? - спитав Радюк у Катерини.
- То не дама, а панна, то класна iнститутська дама, рiдна сестра начальницi Турман.
"Не молода ж панна!" - подумав собi Радюк. Тим часом Марта Сидорiвна, побачивши, що Радюк присiв коло її дочки, i собi примостилась коло його й нiби прилипла до його! Вона добре знала Ольгу, догадувалась, що Ольга не пiде за його, i думала залучить його до своєї господи.
- Чи давно вернулись до Києва? Чи жива, чи здорова ваша мати? Ой, яка шкода, що ваша мати так несподiвано занедужала! Ми вже бог зна що тут передумали, дожидаючи вас.
- Моя мама, слава богу, одужує, - сказав Радюк.

- А моя Катерина вже давно прочитала тi книжки, що ви принесли для Ольги. Така вже вдалась падковита до книжок, мабуть, у батька вдалась! Все читає та читає.
- От i читає! Хочеться вам мене хвалить, коли нема за що! - обiзвалась Катерина.
- А хiба ж i нi? Скiльки раз я тобi казала, щоб ти не читала пiзно при свiтлi! А хiба ж ти мене коли послухала? Все читаєш та й читаєш, ще очi собi збавиш.
- I справдi, таких паннiв трудно знайти, як Катерина Степанiвна, таких охочих до книжок, - прикинув слово Радюк.

- I помагать менi нi в чому не хоче, та все читає. Раз ми, полагодивши дiм, опоряджували покої. А в нас дiм багато бiльший i просторнiший, нiж у Дашковичiв, бо небiжчик мiй батько бiльше таки нас любив, нiж Дашковичiв, i нам одписав бiльший дiм i флiгель i бiльше грошей, нiж Дашковичам... Так моя Катерина все читає та читає та й помагать менi не хотiла. Все одмагалась, що їй нiколи.
Катеринi стало нiяково. Вона почервонiла.

- От швидко будуть iменини моєї дочки. Ми дамо бал, як живi будемо до святої Катерини.
Кадриль кiнчалась. Пари розходились. Радюк встав i хотiв йти до Ольги. Марта Сидорiвна все торочила йому про своє багатство, про свiй дiм, гудила свою небогу й свою сестру...
- Приходьте ж до нас на бал! приходьте просто, без вiзиту. Не забувайте святої Катерини! - гукала йому вслiд Марта Сидорiвна.
Радюк прийшов i спинивсь перед Ольгою так несподiвано, що вона трохи аж кинулась. Вiн неначе якимись чарами виник просто з землi.
- Де це ви взялись, Павле Антоновичу? - аж плеснула в долонi Ольга.
- Як бачите, приїхав, - сказав Радюк, подаючи їй руку. Всi паничi скоса поглянули на Радюка. Вiн був кращий од усiх, як мiсяць мiж зорями. Огрядний офiцер настовбурчив чуба, та все крутив свої кудлатi вуса, та все надимав i копилив свої червонi i пухкi губи. Кованько насупився й мовчки поглядав на Радюка. Iншi кавалери тiльки очима лупали. А Ольга все говорила та говорила, бо в її серцi ще не прохолола любов. Вона забула за iнших паничiв, встала й пiшла з Радюком по залi. Огрядний офiцер все щипав вуса та все озирався скоса на той куток, куди пiшла Ольга з Радюком.
Радюк почав розказувати за свою матiр, розказував, яка вона була слаба, як бажала бачить його, бо думала, що вмре. Ольга слухала вважливо, але на її лицi не виявлялось анi крапельки спочування. З її лиця нi на хвилину не сходила та бальна, празникова веселiсть, яку вiн прикмiтив на її лицi зараз при входi в залу. Вiн запримiтив, що вона слухала бiльше з делiкатностi. Було знать по виду, що її серце не взрушилось.
Радюк почав i собi розважаться. Ольжина краса, як вода забування в Летi, все знесла, що тiльки вiн мав смутного на серцi. Вiн забув i свою недужу матiр, i ввесь смуток довгої осiнньої дороги. Музики, свiтло, блиск Ольжиних очей, мелодiя її голосу - все те причаровувало його, присилувало його забугь всi тривоги, ввесь перебутий неспокiй.
- Коли доля була до вас така ласкава, то забудьте ввесь смуток, i погуляймо в цей веселий час! - сказала Ольга.

Оркестр ударив веселу польку, i музика полилась по залi й нiби вдарила електричними течiями по молодих нервах, по молодих душах. З усiх кiнцiв зали посипались на паркет пари.
- Прошу вас на польку! - сказала Ольга Радюковi сама, i навiть сама простягла до його руку й пiшла з ним у танець.

Радюк забув усе на свiтi: i батька, й матiр, i самого себе, не чув навiть музик. Вiн тiльки бачив перед собою Ольгу, тiльки почував її в своїх руках, i все нiби летiв, неначе в Дантовому танцi блаженних душ на небi. Вiн був щасливий, що держав її в своїх руках, що її дихання обвiвало його лице, що її очi так близько заглядали в його очi. Йому заманулось, щоб не було й кiнця тому танцевi.
На радощах Радюк згадав про Катерину, згадав, як вона сама сидiла десь у куточку, побiг швиденько до неї i попросив у танець. Катерина вся прояснiла; її лице неначе освiтилось якимсь свiтлом. Негарний вид

читати