Завантажити

махнула.
- Менi зостається тiльки самiй з собою радиться! Я думала, сказати правду, i все думаю за вас, i люблю вас, як i любила. Але все-таки нi на чому не спинилась. I не постановила, що стосується до вiнчання.

Радюк втямив, що Ольга стягувалась. Вiн похилив голову й зажуривсь.
Ольга повернула просто до середини зали. Радюк пiшов мовчки слiдком за нею, нiчого не допитавшись. Ольга мовчки перейшла всю залу, i Радюк перейшов поруч з нею. Оркестр заграв вальс; пари линули з усiх усюдiв i знесли їх неначе водою на берег. Поставний офiцер запросив Ольгу в танець. А Радюк стояв збоку й дивився, як клекотiло в залi, як усi вертiлись, крутились i все одпихали його далi набiк.
Ольга прибiгла до його, сама простягла до його руки, весело заговорила, наче защебетала. Вiн ухопив її й пiшов у танець, знов щасливий тим, що Ольга його любить, як i переднiше любила.

Пiсля вальсу Радюк став побiч колони, згорнув руки й засмутивсь. А Ольгу знов обстали паничi. Вiн чув, як той самий вусатий офiцер молов комплiменти, як Ольга смiялась... Вiн бачив, що Ользi подобаються комплiменти i та юрба хлопцiв, їх тупцяння й їх пiдлесливiсть.

Де Пурверсе пiдступила до Ольги й спитала, з ким то вона гуляла за колонами. Ольга назвала Радюка.
- То це вiн? то це той? - спитала де Пурверсе з значною мiною.
- Може, й той, - одказала їй Ольга.

- Познайомте ж мене з ним, коли це той! Ой, який "дуся"! Який вiн гарний! Якi ви щасливi! - аж пищала стара панна.

Ольга привела її до Радюка й порекомендувала їх одно одному.
- Коли вiн у вас буде? Я б дуже бажала, щоб моя сестра Турман побачила твого нареченого! - сказала стара панна.

- В п'ятницю вiн буде в нас. Я була б дуже щаслива, якби дорога начальниця побачила його, оцiнувала й дала менi пораду, - сказала Ольга.
- Добре! доконче приїдемо в п'ятницю. I Ольга запросила до себе Радюка на п'ятницю.
- Приходьте ж до нас в п'ятницю! Та приходьте ранiше й принесiть ту книжку, про котру ви менi недавно згадували, - просила Ольга Радюка.
Не дiждавшись кiнця вечора, Радюк попрощався з Ольгою й пiшов додому. Цiлу дорогу вiн все думав про Ольгу. Вiн побачив, що в той час, як вiн дививсь на Ольгу, на її гарне лице, в той час вiн нiчого не думав i не гадав; був ладен оддати своє живоття за її одно слово. Але як вiн зостававсь на самотi, тодi iншi думки приходили йому в голову: вiн починав цiнувать Ольгу як жiнку, як свого будущего товариша на цiлий вiк. I вiн мусив признаться, що Ольга дуже легковажна i буде непосидящою жiнкою, бо дуже любить бали й танцi. Вiн досвiдчивсь, що вона боялась серйозної книжки й поважної розмови, як злого духа, а нацiональностi й народностi зовсiм не розумiла. Iнститут висушив в неї, неначе тропiчна жара, все українське, нацiональне й зробив її людиною без нацiональностi й безпринципною взагалi.
"Щось та есть! Недурно вона все опинається з одповiддю! Мабуть, вона сама бачить, що я не пiдходжу пiд її погляди, пiд її вподобу. Недурно вона тiкає од мене, як тiльки я почну говорити щось путнiше од комплiментiв", - так думав Радюк, йдучи додому, i дуже-дуже задумавсь.
Другого дня пiсля балу Ольга все передумувала, що бачила на балу, i кого бачила, i яких паничiв, i яких дам, i як були убранi тi дами. Сидячи з Катериною вдвох, вона судила усiх дам, якi тiльки були на балу, судила їх ходу, розмову, попримiчала, як кожна була убрана, i показала в тiм таку прездорову пам'ять, котрою можна було б збагнуть всi дочиста дрiб'язки всiх наук, якi тiльки є на свiтi, якби тiльки та її цiкавiсть була повернута на щось путнiше. Побалакавши про всi стьожки й букети, про всi шпильки й брошки, якi тiльки вона бачила на iнших дамах, Ольга почала розмовляти про паничiв. Високий петербурзький офiцер по своїй постатi, своїм вмiнням говорить комплiментi и найбiльше пiдходив пiд Ольжин iдеал... В його було щось аристократичне в гордому лицi. Вона згадувала й Радюка, але його поважна розмова, його iдеї, котрi все виникали в його розмовi, так i повiяли на неї холодом. Вона аж плечима здвигнула, як згадала його вченi книжки, його вчену розмову.
- Тату! що то таке нацiонал? - спитала вона в батька за чаєм.
- А нащо тобi здався той нацiонал чи народовець? Чи не танцювала ти вчора такого танцю в клубi? Ольга засмiялась, а за нею засмiялись i другi.
- Скажiть-бо! Чи вже ж то ви не знаєте, що то таке?

- Нацiонали й народовцi - то тепер такi молодi люди, котрi говорять українською мовою, хотять, щоб i жiнки й дiти говорили тiєю мовою, хотять злитись з народом... просвiчувать темний народ i пiднiмать його морально й матерiально.
- Щоб i жiнка, й дiти говорили тiєю мовою, що говорить наша куховарка? - спитала Ольга.
- Тiєю самою мовою, що говорить i наша куховарка, i ввесь наш народ, - сказав батько.
Ольга аж злякалась, подумавши, що Радюк присилує колись її i дiтей говорить тiєю мовою, котрою в iнститутi иiхто не говорив.

- Тi народовцi хотять зовсiм злиться з народом... Колись, молодшим, i я мав такi iдеї в головi, але тепер,

читати