Завантажити

потерпілий.
Вартові доложили, що на одній з вулиць передмістя біля невеликого дому, вони помітили візника, якого молоді люди, з вигляду військові, навантажували великими пакунками. Певне, переносяться на нове помешкання, подумали ми. Але коли підійшли до візника, то до нас підійшов оцей чоловік зі скаргою, що його ограбували військові. Ми приарештували цих молодих людей, надміру п'яних вже, та привели їх сюди.
Я запитав арештованих – хто вони такі, що це за клунки?... Вони весело, навіть грайливо, плутаючи язиками, перебиваючи один одного, оповіли таке:
– Всьо время от гетьманського переворота ми на фронтє. Усталі і хочем отдохнуть... Дай – говорю я товаріщу, – получім отпуск в тил і поєдєм в город погулять!
Получілі...
Прієхалі...
Город маленькій, скучний, кроме жалкого кіно, нічево тут інтересного нєт... Походілі по городу, погляделі вітріни – сєриє, запильонниє, не інтєрєсниє...
Зашлі в ресторан – покушалі і випілі всьо, что только можно било достать... І опянелі ми, а всьо нам скучно і нєінтересно... Вишлі ми із ресторана і давай кататься по городу... Єзділі, єзділі і под'єхалі к небольшому доміку, куда вошла молодая красівая дєвушка... Вошлі і ми в дом, а у хазяіна спрашивалі – кто ето та красотка, что вошла только што в дом. Хазяїн отнєківался, что нє знаєт, что у нєго нєт дочері... Ето нас взб'єсіло і ми в злобе началі трєбовать у нєго дєнєг. Но і дєнєг он не імєєт... Тогда ми, обозлівшись, началі сгребать постєлі, сривать с окон занавескі. В другой комнатє бралі всьо, что только можно било взять...
Я наказав козакам розв’язати клунки і ми побачили купу речей, що їх називали арештовані, а між ними ще багато невеличких кусків матерії.
– Що це? – запитав я потерпівшого.
– Я ремісник, кравець. Шию тільки камізельки, а ці кавалки матерії є викроєні частини камізельок.
– Ну добре! – звернувся я до молодих старшин, – нащо ж здалися вам ті кавалочки матерії, що не годяться вам і на онучі?.. Ви пожартували чи позлобились над бідним ремісником, бо все те, що ви взяли у нього і кинете десь у смітник, його праця, його заробіток...
– Перегляньте, – звернувся я до кравця, – всі речі і тим же візником одвезіть до його хати...
– А візника ви також не оплатили? – запитав я "офіцерів".
– Запитайте, скільки йому належить, – звернувся я до одного з вартових, – та потрусіть їх гаманці... А прогульку їх по місті продовжіть аж до штабу отамана Беня, там їх розвеселять.

25
Покидаючи Вінницю, я і частина Столичного Отамана, що належали до Міністерства Внутрішніх справ соціалістичного уряду Вол. Чехівського, відірвались від нашого міністерства, яке мінялось мало не кожного місяця. Соціалістичний уряд В. Чехівського змінився 13 лютого 1919 року урядом на чолі з С. Остапенком, що складався з поміркованих осіб, які належали переважно до партії Українських Соціял-Федералістів. Цей уряд знову змінився 9 квітня соціялістичним урядом на чолі з Б. Мартосом з представників УПСД, партії Соц.-Революціонерів та представників Галичини. В ті часи уряди перебували в різних містах, а то й частина осіб в однім місті, а друга – в другім. Це була правдива "Республіка на колесах". І недивно, що міністерства були відірвані від уряду або зовсім розпадались. Отож і ми були відірвані від нашого міністерства і зустрілись з ним лише після 9-го квітня в Рівному, де був сформований уряд Бориса Мартоса. Міністром Внутрішніх Справ був Ісаак Мазепа, що до цього часу перебував в Кам'янці-Подільському, де він, вкупі з іншими визначними особам (проф. Михайлом Грушевським, Вол. Чехівським та інш.) пережив тяжкі години большевицького путчу і тут створили 22-го березня 1919 року Комітет Охорони Республіки.
Перебуваючи в Рівному, Іс. Мазепа ознайомився з моєї роботою в запіллю фронтових частин Північної групи от. Беня. Тут же Міністер запропонував мені обняти посаду директора адміністраційного департаменту МВС. Я дуже неохоче міняв діяльність в полю на канцелярську працю в місті і через де-кілька днів заявив панові Міністрові, що не можу покинути дієву частину і людей, з якими зжився, і роботу, що є так необхідна для фронту. Міністер згодився з моєю заявою і тут прийшла йому думка перетворити частину Столичного Отамана в Кіш Охорони Республіканського Ладу. Це була щаслива думка, яку треба було розробити і почати її реалізувати з менту осідку уряду Республіки в столичному місті. Я з радістю прийняв цю ідею за свою і почав її переводити в життя тут же, в м. Рівному, де й перебував тоді уряд Республіки. Певні успіхи на фронті позволили мені тим зайнятись, запросивши до праці в штабі Коша сотника В. Кузьмича, що мав вищу юридичну освіту. Але, на жаль, успіхи на фронті та спокій в тилу були обірвані ганебною спробою перевороту групою незадоволених, що належали до Соціялістів Самостійників (Мацяк?) та Української Народньої Республіканської партії (Є. Архипенко). Представники цих партій використовували присутність п. В. Оскілка в місті перебування тоді Уряду УНР. В Рівному арештували де-кого з

читати