Творчою енергією з рукописів і моніторів поетоматерією відзеркалюються маяками вірші і вписуються у людські душі. У всесвітніх сенсових бібліотеках внутрішніх шелестять сторінками книголюдей з іншовимірів іншопланетяни. Читачі земні і небесні обживають поселення букв і ті...

І те, що поза мною, Стає в позу Наступу! Виверження Почалося; Лава небажання Бути осторонь Розпікає сонце, Яке соромиться Хмар. День не врятувати, Але є ще Можливість Йому дати кисень… Моє довге волосся Василіском Поглядає з дзеркала: Я зі своїм пірсингом Стаю...

Поза тихий за Дунай, Де мій сокіл пробував, Лети, гадко, в чужий край, Де го туга обгортає. Неси душу там мою, Легкокрилий вітроньку, Руську пісню неси му, Щиру брата пісоньку. Тужно, тужно там тобі, Милий брате рідненький, Но по студеній зимі Вітрець дихне тепленький. Серед луга край води...

Липова Гілка для маленького лижника Коли Аліція стала на порозі лікарняної палати, то із жахом помітила, що Фридерик і Клаудія скидаються на два манекени, прибиті до ліжка невидимими цвяхами. Нині моя Міс Літа навіть до півфіналу не пройшла б, – співчутливо подумала Аліція і, всупереч...

Поки не вмру, не перестану Тебе шукати на землі І серце зоряного лану, Де Твої плинуть кораблі. Засклеплена в глухій яскині Моя бунтується душа — О, де те небо, де те синє, Що смертний біль її втіша? Дихни на неї, як в дитинстві, Що в землю з ненькою лягло, І не цурайсь мене — я...

Он хутір той у балці під горою, Що ще колись дитиною малою Його я знав. Тоді ще темний бір Нерушимий стояв; а панський двір, Як килим той, коло хоромів слався І, ввесь в квітках, здавалось, аж сміявся. Ніде кінця не бачилось ланам, Од жовтих скирд ломило землю там; На вільний степ, як хмара...

Покоїк і кухня, два вікна в партері, На вікнах з квітками вазонки, В покою два ліжка, підхилені двері, Над вікнами білі заслонки. На стінах годинник, п´ять-шість фотографій, Простенька комода під муром, Насеред покою стіл круглий, накритий І лампа на нім з абажуром. На кріслі при ньому...

Покололись роки на дрібні черепки І пірнули в глибинь. В них кохається вчений, Припадає до них, мов до вуст нареченій, Обдуває намул вікової ріки. Не кубушку він стулить із них, а епоху. І сарматка помчить із дитям на коні... Бо війна почалась за помірок гороху,– Від кубушки й мисок...

Шелестом полнится воздух И видно над нами Как пролетают толстые белые хлопья Кто называет Их облаками?Еще не поздно увидетьЯ открываю книгу на случайной странице Буквы взлетают и машут чертами своими И пестрым становится воздух Кто называетИх просто печатными знаками?Еще не поздно услышатьЯ...