...Язык и золото... вот наш кинжал и яд! М. Ю. Лермонтов. "Маскарад". Действие второе. Сцена третья. Выход второй. Из слов Арбенина Політика - це вміння говорити. Недоговорювати. Та переговорювати. І вміння кліпати очима. Політика - це здатність викликати різні атмосферні явища: здебільшого...

Політвечір, політсніг, віє політвітер Вже розсілися круки всі по політвітах. Прокидаються вовки, творять політгрупи. Ти куди? Якраз постануть політичні трупи!

Полудне. Широкеє поле безлюдне, Довкола для ока й для вуха Ні духу! Ні сліду людей не видать… Лиш трави, мов море хвилясте, Зелене, барвисте, квітчасте, І сверщики в травах тріщать. Без впину За річкою геть у долину, І геть аж до синіх тих гір Мій зір Летить і в тиші потопає, У пахощах...

Вот полый шар Он в воздухе подвешен Его должно качать, Но не качает Он должен бы упасть, Но он подвешен О, чудо, так возможное сегодня Вот я сижу на шаре Будто девочка Вот прыгаю на шаре Будто мальчик И должно оступиться, Но я прочноО, чудо, так возможное сегодня Мы с шаром - Рихтер, Седакова,...

Ти на полюванні. Забуваєш, що в мене хитрість таргана і прудкість гепарда. Твої руки одного разу з”явилися із дзеркала – ще й досі ношу сині сліди на шиї. З тих пір порозбивав удома всі люстра. Іноді ти просто бігла за мною порожніми стінами опівнічного міста; цокіт твоїх...

Полювання на Снарка (поемагонія у восьми сказах[1])   Сказ перший Висадка „Ось де водиться Снарк![2]” – загорлав Будодзвін І десант розпочав обережно, Всіх по черзі, за чуба тримаючи, він Опускав у прибій прибережний.   „Ось де водиться Снарк!”...

I лихi передчуття мав, а таки вибрався на це кляте полювання, що позбавило спокою i обернулося на полювання супроти мене. Ще в Глибокому лiсi якось раптово я вiдчув себе не мисливцем, хоча й тримав у руках рушницю та й набоїв мав вдосталь, а дичиною, яку саме тiєї митi хтось вислiдив, i був...

Поля синiють вечорами, Рiка говорить з берегами, I так таємно На небi бiлiї намети Димлять: — Вечеря вариться борам. Все ближче, ближче вечiр суне, Все нижче плачуть трави-струни. Тихо й темно Бори-поети В хмарах сплять. 1920

Був дощ, а потім серебром взялося. Вночі був день, і теж життя ясніло. Хоч не сивіє, але тлін мого волосся Десь на землі розкиданий - вітає тіло. Чужих пісень нитки розкидані як крапки, Слів радісні витки сягають в космос, - Ти не живеш, але страждаєш раптом, Не помічаючи, як жовтий тигр...