Одкриваються рани — Давні рани, нудьгою роз´ятрені знов… І червону, гарячу мов полум´я, кров Вже не стримує зілля омани. Одкриваються рани… Рани, серця рубіни! Ви — єдиний той дар, ви — той скарб жебрака, Що дала йому з ласки кохана рука На розстанні,...

Сиділи дівчата на березі річки, Найстарша плела меншим сестрам косички, Щоб мокре волосся під сонцем яскравим Просохло і стало в усіх кучерявим.   Аж чують: на іншому березі табір Наповнили радісні крики і гамір. Схопилася старша: «Дивіться, дивіться! Вертає із військом Руда...

Від руки, напиши-но листа, Щоб відчула я справжність поразки, Щоби стала холодна, як та, Яка зроду не вірила в казку.   Щоби серце кололи склади, Пиши почерком гострим, як вмієш. Не тисни на папір, а веди, Ніби пестиш, танцюєш і мрієш.   Заправ чорне чорнило в перо І...

Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання — смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, що дзвониш диском...

По «Mignon» Гете Ци знаєш, де країна тая мила, Де явір ріс і де калина цвила, Де Дністер грав, де Галич иечаліє, Де руський край, де руське серце мліє? Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? — Туда, туда піду з тобов, соколе. Ци знаєш, де там Левова палата, А в їй мурах вибивана...

Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила: Чому ж мова єй немила? Чом ся нев встидати маєм? Чом чужую полюбляєм?..

Ряд хаток: пошарпані, обдерті, Мов старесенькі бабусі похилились; Кіллям стіни затрухнявілі підперті, Щоб од вітру не звалились. — О народе! Чи ти бачив сонце, Хоч один тонюсінький промінчик долі? — Де ж? Ганчіркою забите в нас віконце. Голі й босі. Босі й голі.