Re: цензії
- 05.04.2026|Вікторія ФесковаАрхітектура травми: як заповнити «Її порожні місця»
- 02.04.2026|Ігор ЗіньчукВійна, яка стосується кожного
- 30.03.2026|Валентина Семеняк, письменницяСлово його вивершується, сіється, плодоносить…
- 25.03.2026|Анастасія БорисюкЧи краще озирнутися й не мовчати?
- 19.03.2026|Віктор ПалинськийЧасоплину течія
- 18.03.2026|Валентина Семеняк, письменницяЗізнання у любові… допоки є час
- 18.03.2026|Віктор ВербичВідсвіт «Пекторалі любові» у контексті воєнних реалій
- 17.03.2026|Василь КузанДелікатна загадковість Михайла Вереса
- 13.03.2026|Марія Федорів, письменниця«Цей Великий день»: свято, закодоване у слові
- 11.03.2026|Буквоїд«Коли межа між світами така тремка і непевна...»
Видавничі новинки
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
Re:цензії
Обгорнена сумом смертельним душа моя
Борис Артемов. Марік. К.: Видавництво «Білка», 2024. - 192 с.
Писати про такі книжки, як збірка прози малих жанрів «Марік» Бориса Артемова дуже важко. Бо ця невеличка за обсягом книжка нагадує роз’ятрену рану, яка не хоче заживати. Та й не мусить, бо ще не закінчився той жах, в умовах якого були написані повість, що дала назву книзі, і кілька оповідань, тематично поєднаних з нею. Бо кров, яка сочиться з цієї рани, вола до неба, закликаючи до відплати. «У Мене помста, Я відплачу» - мусить лунати з вуст усякого, хто познайомиться з цим пронизливим і моторошним текстом. Не можна перебирати на себе місію Бога, та коли Він мовчить, треба щось робити нам, Його створінням.
У «Маріку» реалістично, без якихось лакун описані ті жахи, які приніс лютий ворог на нашу українську землю. Автор показує невеличке приморське місто, яке ще якихось-то кілька місяців тому жило звичайним життям. Люди народжувались, закохувались, народжували дітей, розлучались, хворіли, помирали. Раділи й сумували. І от це комусь здалось неправильним. Хтось вирішив втрутитись і «підправити» картину за своїми смаками. Додати до палітри кілька тонів. І додав. Чорну й червону. Тільки червона тут не любов, як у вірші класика, а також відтінок чорної. Кров, кров, кров. Її багато в оповіді Артемова. А ще дим і запах згарищ і горілої плоті. Усе це бачить і відчуває головний герой повісті Марк Олександрович Мінаков. Відчуває, як може відчувати письменник. Гостро, боляче. І реагує на дійсність так, як може реагувати тільки письменник – митець з беззахисною душею. Він створює своє останнє оповідання, розміщене автором наприкінці повісті. І у цьому творі не прокльони, не нарікання на долю і Творця, а перемога Життя, піднесений життєствердний пафос і радість. Справжня «Ода Радості».
Низка оповідань, які тематично поєднані з заголовним твором, немовби доповнюють його. Ми зустрічаємо тут персонажів, які епізодично проходять у «Маріку», або ж тільки згадані на ім’я. Такі різні долі: молода вдова загиблого на війні бійця, яка чекає на дитину і ледь не накладає на себе руки від відчаю, ветеран-інвалід, що повернувся з «передка» і ніяк не може вписатись у божевільний вир мирного життя, вояки, що намагаються самотужки боротися з ганебними явищами воєнної дійсності. Вони такі різні і водночас схожі між собою. Бо це ми самі, прості українці, з яких складається Народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.
Книжка Бориса Артемова вчить, що за будь-яких умов треба залишатись людьми, не впадаючи у безодню відчаю. Так, зараз нам важко, так, питання стоїть не тільки про існування нашої держави, а й про існування самої нації, українського народу. Історія дала нам шанс побудувати прекрасну європейську державу. Ми не повинні втратити його і зникнути, немов і не бувало щедрої й квітучої України.
Коментарі
Останні події
- 03.04.2026|09:24Кулінарія як мова та стратегія: у Відні презентували книгу Вероніки Чекалюк «Tasty Communication»
- 30.03.2026|13:46Трамвай книги.кава.вініл на Підвальній повертається в оновленому форматі
- 30.03.2026|11:03Калпна Сінг-Чітніс у перекладі Ігоря Павлюка
- 30.03.2026|10:58У Києві оголосили переможців літературної премії «Своя полиця»
- 19.03.2026|09:06Писати історію разом: проєкт «Вишиваний. Король України» розширює коло авторів
- 18.03.2026|20:31Україна візьме участь у 55-му Брюссельському книжковому ярмарку
- 17.03.2026|10:45У Івано-Франківську відкривається нова “Книгарня “Є”
- 11.03.2026|18:35«Filling in»: Україна заповнює культурні прогалини на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2026
- 09.03.2026|08:57Письменник-азовець Павло Дерев’янко презентує в Луцьку культове козацьке фентезі
- 06.03.2026|08:40Оголошено конкурс літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди
