Завантажити

сигнали Макса, направила свою ніжну ручку і йому на коліно. Її очі мовби стали відчиненими воротами в сад небачених насолод.
Несподівано швидко зрадлива ракета, що поспіхом виступила на бойове вартування, раптом відчула теплий дотик...
— Ціль є, ціль зловлена, ціль під прицілом, — пішли рапорти до Максового Капітана з нижнього відсіку.
Багатозначна усмішка ковзнула по обличчю Лідочки, як золота рибка в затіненому озері.
— Мабуть що, нам пора вже, — обійнявши Тамару Сергіївну, чи обпікши жаринами очей, яка саме повернулася, — солодко і рішуче проспівала Лідочка і стала вставати із-за столику.
Тамара Сергіївна не заперечувала.

За вікном узбережного бару жила своїм життям, незважаючи на холод, ясна чудова, навіть без щонайменшого вітерцю, місячна ніч. Високий місяць ховався за блідою янтарною маскою. В небі, незважаючи на грудень, сяяли не сузір’я, а суцвіття: черемха, нарциси, деревій, бузок.
Лідочку раптом охопило дивне відчуття могутнього холодного комфорту: місячне світло, скрадливо йдучи стежиною через чорні морські брижі, ніжно гладячи гальковий пляж, дійшло до очей молодої жінки, в яких наче хитнулося і завмерло в царині чорних зіниць.
Дворняжка, яка сумирно пробігала поруч, раптом піджала хвіст, мовби чогось злякалася, стала підвивати, гавкати і кинулася навтьоки від хмільної групи із двох жінок і чоловіка. Тамара Сергіївна, яка раптом усвідомила, що період її насолод на сьогодні закінчився, вже зовсім по жіночому затягнула: «Ой, чий то кінь стоїть...»
Лідочка осліпила Макса усмішкою на зразок: «Ось побачиш, нас таке чекає!»
— Я зараз, — лукаво і знадливо прошепотіла, і хтиво хитнула стегнами Лідочка, закриваючи двері ванної кімнати.
Водяні струмені, що відскакували від її збудженого розпашілого тіла, перетворювалися на бризки і били, як лопотіли, швидкою мовою дотиків, білосніжну кахлеву плитку.
Макс, який спочатку замріявся про відчуття жіночої пружності на дотик, раптом став надто чітко і вразливо болюче відчувати удари бризок об кахлю, які спочатку перетворилися на самотні постріли в потилицю, а потім стрімко перейшли на обстріл важкою артилерією всіх ділянок голови. «Що за канонада?» — зціпивши зуби, очманіло скривився Макс.
— Порушення нервової системи, порушення психіки, розлад системи..., порушення... — потік рапортів, що аж ніяк не віщував нічого доброго, рухнув на Капітана.
Він, як давній морський вовк, розумів, що команди хазяїна йдуть саме через нервові кінцівки, і саме із цим відділенням жарти недоречні. Втім, він вже давно не сприймав відсіки довіреного йому корабля самим Хазяїном — Максом, як якісь роз’єднані, хоч і важливі підрозділи. Життя навчило це все сприймати, як єдину налагоджену взаємопов’язану систему.


Більш того, Капітан був впевненим в своїх силах, і напевно знав, що любі проблеми, що хазяїн називав недугами та хворобами, він і сам був у стані виправити, скерувавши цілющі кров’яні потоки на проблемні ділянки тіла.
Але хазяїн, надто перевантажений клопотами свого зовнішнього світу, був зараз дуже далеким від свого внутрішнього, не дуже переймаючись проблемами його існування, отож, безсумнівно, і не міг покластися на нього в проблемні дні.
— А жаль! — бідкався Капітан, — разом ми могли б і жити, і працювати куди довше.
Труднощі, що виникли зараз, і так відлунювали безперервною канонадою в потилиці, Капітан вважав серйозними. Нехтування собою призвело до збоїв системи навігації. А корабель, що втрачав зв’язок із космосом, мав усі шанси загубитися в оточуючому його безбережному океані життя.
Досвідчений Капітан вмить зрозумів, що ця ситуація стала ще більш позаштатною. Зв’язок із Космосом ще залишався, та керування нею переходило із рук однієї реальності до рук іншої.

— Тепер можеш і Ти, — продовжуючи звабливо усміхатися, та обкрутивши себе махровим великим простирадлом, запрошувала розніжена Лідочка Макса освіжити своє тіло у ванній кімнаті.
Макс, вже із оголеним торсом, чекаючи її повернення в окутаній притлумленим світлом кімнаті, звично для себе, направився на зустріч із водними струменями.
Повертаючи кран із синьою крапкою, Макс очікував на те, що бадьора водна прохолода швидко змиє чи приглушить ці дзвони, ці бухкання головної болі, та куди там! Трапилася дія приголомшлива та неочікувана. Макса якось раптово зсудомило всім шлунком і він, вже не помічаючи водних струменів, що саме пішли шмагати його тіло, весь задрижав, затрясся, і в миттєвому приступі нудоти, кинувся до рятівного кола унітаза, що саме був неподалік. Макса нудило, як ніколи.
— Аварія у шлунковому відділенні, ...в підшлунковому, аварійна ситуація в жовчному, відмовляє печінка, втрачається свідомість, — Капітан не встигав слідкувати за повідомленнями і чманів від цього загрозливого становища.
— От, халепа! А матросів шкода! — бурмотів Капітан, міркуючи, що зрадливі хвилі нудоти, що примусили хазяїна блювати, як ніколи в житті, спричинять незліченні жертви серед його команди.
Макс, що так

читати