Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

дошукувався Макс.
— Це безумовно. Одначе — вибір людського шляху за розумом, а хто ним керує — це інша історія. Страхи ж — неволять волю людини боротися за самого себе із обставинами, що склалися. Інша справа — інтуїція, — трохи усміхнувшись, мабуть що чомусь своєму, вчитель. — Раціональний розум людини в процесі еволюції загнав це важливе почуття людини глибоко в середину себе. І ми часом не довіряємо самі собі, часом не можемо розібратися в своїх відчуттях, що підказують вірні рішення.
— А як же до нього достукатися, до цього незапитаного почуття? — допитувався Макс.
— І просто, і складно. Це почуття і поруч, і далеко: воно саме в Вас. До своєї душі і тіла треба привчитися відноситися, як до створіння божого, піклуватися про нього, не перейматися заздрістю до інших людей та іншими порочними чуттями, що часто виснажують нас, і тоді душа і тіло можуть разом розштовхати, пробудити ті дарування, що куняють в нас, такі як — інтуїція та самозцілення, так і інші, — ділився своїм світоглядом вчитель.
— А як же бути із невпевненістю в завтрашньому дні, із тривогою про майбутнє? — прагнув продовження розмови Макс.
— Безвір’я — рідна сестра безвиході. Якщо Ви бажаєте кращого життя, в це треба вірувати. Причому, не наосліп, чекаючи кращого зверху, що повинно впасти само по собі, а самому щось роблячи для цього, при цьому беззастережно віруючи в свої сили. Віра, розум і впевненість у власній правоті — головні помічники подолань...
Сигарета впевнено висвітлювала кожний вислів, що знаходив в думках Макса цілковиту підтримку.
А лікар-вчитель продовжував:
— При Вашому невтримному устремлінні в Вас повірять і оточуючий світ, і ця віра в Вас багатократно примножить Ваші сили.
«Чому ж ці прості думки не чіплялися раніше за підґрунтя мого світогляду? — виникло у Макса. — Але, нічого, сьогодні все йдеться на краще».
— При цьому, — продовжував вчитель, — Ви ж пам’ятаєте, немає межі людській досконалості. Саме тому розподіляйте і тягар перемог, і час перепочинків, аби не загнати душу і тіло надмірностями, з котрими теж треба вчитися справлятися.
«В мене вчора надмірність розгулялася» — відзначив Макс і додав:
— А якщо зупинитися, сказати собі — досить?
— Завмерти неможливо, а вчасно робити привали — необхідно.
— Але ж як придати цьому життєвому руху впевненість? — вголос подумав Макс.
— Шукайте точку опори в собі! Це так по людяному... — всім своїм виглядом поставив три крапки вчитель.

Неподалік від берегу, чи то радіючи сонцю, чи то граючи із баранцями невеличких хвиль, злітаючи над морем і перегортаючи білосніжні животи, грала пара дельфінів.
— Де ж та точка підпори, де ж та буферна зона, що дає шанс вберегтися, отямитися, віддихатися? — омивав свої думки морськими бризками і вітрами Макс.
— Де ж опора у цієї чайки, котра парить наче в невагомості, у цих, що живуть одним життям із морем, дельфінів? Чи може моя буферна зона зараз десь там, де завжди чекають мене моя Юлька і мій Васильок?
Настрій зловив свій душевний спокій.
Згадалися рядки із своєї пісні, що були написані нещодавно і які Макс награвав собі на гітарі: «Невже мені блукати знову у пітьмі? На самоті, на самоті, на самоті...» О, ні! Блукати в пітьмі на самоті Макс вже не збирався. По перше, із ним в душі були: і вірний Джек, і усміхнена Ірочка, і, головне, люблячі Юлька із Васильком, а по друге — усміхнене життя, яке так чи інакше усміхнеться тобі, якщо ти, певна річ, усміхнешся йому...»
День освітило сонце. «Чого це так — у природи завжди переважно такий настрій, як у тебе?» — весело подумалося Максу.
В тиші узбережжя раптом пролунав дзвінкий голос.
— Купіть лаванду, — мало не розбудило Макса миле створіння років сімнадцяти із кирпатим носиком, із сонячною усмішкою і зеленими, як зелень моря, оченятами. Вона сама виблискувала, як лаванда.
— Щось я тебе тут раніше не бачив? — відчуваючи радість життя, звернувся до юної незнайомки усміхнений Макс.
— Тут раніше була моя мама. Я її інколи підміняю, — дівчинка продовжувала заразливо усміхатися. Волосся її світилося, мовби золотий туман.
— А давай, і справді, куплю у тебе на щастя букетик лаванди. Вибери мені найщасливіший, — сказав Макс, а про себе визначився: «Збережу на згадку про цей день» і, наче пригадуючи щось, і дивлячись кудись скрізь це юне чарівне створіння, продовжив свої думки: «А можливо, саме зараз, моя точка опори це й ця дівчинка, ця юна чарівність, яка віддзеркалює і повертає людям всю привабливість цього оточуючого шаленого світу — світу моря і гір, сонця і хвиль, щедро і безкорисливо даруючи всім усмішку любові, залишаючи, як слід по собі, цю піднесено наближену до сонця гірську лаванду.
— Що Ви там розглядаєте? — знаходячись вище всіх думок, що саме оволоділи Максом, проспівало своїм ніжним голоском це юне гарне янголя, повертаючи своє обличчя до сонця. — Беріть, ось!
Макс дивився на місто, на промені у бажанні залишити цей день у всій своїй свіжості на згадку.
— Там —

Останні події

09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
09.05.2025|12:34
Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
07.05.2025|11:45
Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
07.05.2025|11:42
Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
07.05.2025|11:38
У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
06.05.2025|15:24
«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
06.05.2025|15:20
Помер Валерій Шевчук
02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша


Партнери