Завантажити

коханкам, то начувайтеся тоді, коханці! В історії революції есерка Сорокіна лишила свій примітний слід: здала петлюрівському контррозвіднику Філонченку свого іменитого коханця.
Здавалося, чого тільки не було у стрімкій карколомній біографії Якова, але у полоні він був уперше.
— Ну, добридень, визволителю! — Допит вів сам Симон Петлюра, легендарний головний отаман Армії УНР.
— Вже і не знаю, чи дякувати тобі за моє визволення з в’язниці, чи прив’язати твої ноги до відбірних вороних та послати їх навсібіч, щоб і сліду від ворога України не лишилося? Не підкажеш, га? — Здавалося, що володар вишуканого офіцерського кітелю повинен був би виблискувати грізно очима. Та ні. Симон був благодушним і співчутливим до слабкіших, тим більше, якщо ця людина йому ще й допомогла.
— Чого погрожуєш, Симоне? Тут людина виключно із симпатій до сил, що сприяють розвитку єврейського пролетаріату на його справжній Батьківщині, стрімголов летить визволяти лідера прогресивних сил, кинувши в Пітері невідкладні справи, і наражається на таку вдячність. Як це розуміти, Симоне?
Яків легко зіграв ображеного і вмить розплився у своїй коронній характерній усмішці на «усі тридцять два діаманти».
Петлюрі раптом засвербіло заїхати чимось по цій нахабній «юдиній пиці». Всім було відоме неоднозначне ставлення Симона до єврейського питання. Він, начебто, поважав їх як народ, але інколи просто терпіти їх не міг.
Цього разу минулося. Симон стримав себе.
— Ти краще розкажи, Яшо, як це ти перетворився у есера-анархіста Григорія Вишневського, що став помічником генерального секретаря УРСРП Володимира Винниченка? Як це трапилося, що після розмов з тобою він раптом став патріотичним бунтівником, який змусив 14 листопада 1918 року відректися від влади самого гетьмана Скоропадського?
— Я вже казав тобі, отамане, що виключно вмотивований бажанням визволити тебе із в’язниці, я дійсно сприяв пану Винниченку в організації і проведенні бунту, дякуючи котрому і прийшло до тебе твоє довгоочікуване звільнення.
Від Якова випромінювалася сама невинність, а ще патріотизм, любов до ближнього, доброта і щире бажання допомогти Симону геть в усьому. Як другу.
Симон, не реагуючи на прояви такої щирості, продовжував:
— Вісімнадцятого жовтня 1918 року німецький фронт у Європі провалився. Як ти розумієш, для Української держави це означало початок війни із Радянською Росією і потрібні були спільники. Це треба було вирішувати із Антантою, насамперед, із Францією і Великобританією. Останні були зацікавлені у самостійній Україні, як у певному буфері від більшовицької Росії.
— Знаю. Згоден. Але за любов, тим більш такої вишуканої дами, як Антанта, потрібно платити! — Кумкін вже не приховував своєї обізнаності в суті питання, що розвивав Петлюра.
— Вишукану даму, як ти кажеш, цікавила сплата і раніше наданих послуг: кредитів та інвестицій до царської Росії.
— Так, так! Але запропоновану дамі бажану половину боргу царської Росії Україна банально сплатити не могла.
— Ти чудово розумієш, що під час творення Версальського порядку в Європі тільки гетьманська держава Скоропадського могла врятувати українську державність. Допомогу Україні, в тому числі на співпрацю з Антантою, могли надати тільки ті, хто був зацікавлений у продовженні існування Української держави з її приватною власністю і ринковими відносинами. Приватні капітали вже виривалися із більшовицької Росії, щоб пустити в Україні своє коріння...
— Досить! — Яків грюкнув кулаком по столу.
Петлюра на мить очманів: «Це що — допитує затриманий?»
Та колишній есер ніяк не реагував на скам’янілого отамана, без вагань перехопивши ініціативу в суперечці. З холодним поглядом на палаючому обличчі він вже не бажав зупинятися:
— Сталося те, що мало статися! І саме тоді, коли й повинно було! Що ви тут собі вигадали байки про райський шматочок на карті Європи? Не буде цього!
Якова несло.
— Це ж ваші патріоти від Винниченка за десять днів до так званого «бунту Винниченка» прибули до Кремля і чітко доповіли про ситуацію, що склалася: або Україна з Європою, або з Росією. І про те, що ваш Скоропадський вже злигався з Європою, і ось-ось війська Антанти мають висадити свій десант на українському узбережжі Чорного моря. Пригадуй, Симоне, пригадуй.
Яша усміхнувся кутиками вуст. Так усміхаються тигри, перед тим, як почешуть своїми несподіваними пазурами обличчя співрозмовника.
— До того ж, приватний концерн «Протофіс» вже допоміг гетьману коштами для сплати Україною частини боргу царської Росії. Залишалось тільки дочекатися у Києві повноважного французького представника Клемансо та передати йому ці призначені кошти. Нам стало зрозуміло, що гав ловити не можна. Діяти треба було негайно!
Слова упали, наче каміння у воду глибокої криниці. Симон мовчав.
— Саме після цієї зустрічі зі «справжніми патріотами» Ленін прийняв рішення розірвати Брестський договір. Звичайно, Симоне, збіг у часі цієї події і початку «бунту Винниченка» — не випадковість...

читати