Знайдемо тут і «перехідні» у стосунку до прози верлібри, і ритмізовані нариси, і традиційну римовану поезію. До книги увійшли твори, написані впродовж останніх 20-ти років.

«…а людина як людина – це така собі машина

маса м’яса трохи нервів часом спить а часом їсть

пролітає як фанера попри касу без причини

кличе маму миє раму риє яму сіє злість

гість незваний кістка в горлі шістка в грі гора у морі

п’яте колесо спіралі і на скелі живокіст

дев’ять кіл одного горя голий корінь мандрагори

сніг у полі сміх потвори сьомий гріх скоромний піст

бо людина як людина – від усього половина

трохи слини трохи глини – з праху й страху вінегрет

пів-на-пів фігні і слави серце зліва сонце справа

місяць в торбі дуб на горбі дух що тіло рве і пре

бо людина як машина так залежна від бензину

так зав’язана на нафті так підсаджена на кеш

що немає вже різниці хто тут принц а хто тут ниций

хто в столиці хто в криниці – все завжди одне і те ж

всі однаково лукаві хочуть грошей просять слави

вимагаючи любові і пустої похвали

бо людина як…» 

Юрій Іздрик. Після прози.  Чернівці: Книги – ХХІ; Meridian Czernowitz, 2013. – 232 с.