Цей роман у парадоксальних поєднаннях класики і модернізму, байдужості і любові, нікчемного і святого показав, на які тільки викрутаси здатна доля, випробовуючи своїх «улюбленців».

Автор свідомо експериментує, грається з жанрами: приміром, відбувається викрадення і смерть людини – а детективом і не пахне; очевидна містична подія на початку роману не перетворює текст на якусь казку чи фентезі, а органічно розчиняється в подальшому реалізмі; відома політична фігура постає у такому незвичайному контексті, що назвати роман політичною кон’юнктурою якось язик не повертається.

Юрій Андрухович про книгу «Рабині й друзі пані Векли»:

«Дебютний роман Олега Полякова читається так, наче автор насправді не дебютант, а досвідчений і вмілий майстер оповідацтва. Іноді закрадається думка про містифікацію, яку, проте, найкраще відганяти геть: зрештою, яка різниця? Головне – що на цьому світі одним хорошим романом більше. А якщо все-таки і справді дебют, то маємо додатковий привід для радості – далі буде». 

Олег Поляков. Рабині й друзі пані Векли. К.: Країна мрій, 2015.– 352 с.