Історія двох сестер — Бін (12 років) і Ліз (15 років), яких покинула мати в пошуках «власного простору та рівноваги». Аби уникнути опікунських служб, вони вирішують їхати через усю країну від Каліфорнії до Вірджинії до свого дядька, який після смерті дружини живе відлюдником у старому будинку і проводить дні, вивчаючи геологію та історію своєї родини.

Ліз і Бін починають нове життя в маленькому містечку, і дізнаються, що дорослий світ сповнений безпорадності та несправедливості, але також великої любові, хоробрості та краси.

У цій книзі на вас чекають побут, звичаї та стиль спілкування маленького американського містечка, сприйняття його мешканцями політичних подій, шкільне життя підлітків та навіть — зазіхання на злочин і несправедливий суд, приручення страусів і одкровення віднайдених родичів про тата, якого вже немає, але залишилася його нагорода — Срібна Зірка.

Джанет Волз — американська письменниця й колумністка, авторка автобіографічної книжки «Скляний замок» (2005), котра буквально за кілька тижнів перетворила журналістку на одну з найпопулярніших авторок Америки, а сама книжка 100 тижнів займала топ-позиції в списку бестселерів The New York Times. Наступна її книжка — документальний роман про власну матір «Напівдикі коні» (2009) також привернув увагу і рецензентів, і читачів та потрапив до ТОП-10 The New York Times Book Review та до списку бестселерів The New York Times.

Роман «Срібна зірка» (2013) — на сьогодні остання з виданих книжок Авторки, яка також увійшла до списку New York Times BestsEller.

Джанет Волз. Срібна зірка. Роман / Серія The New York Times Bestselling Author / Переклад з англійської Наталки Макесі — Київ: КА «Допомога», Львів: Кальварія, 2016 — 224 сторінки, палітурка — м’яка, папір книжковий. Формат: 200 х 145 мм. ISBN 978-966-96272-2-3

Цитата з книжки

День, здавалося, тривав вічно, але насправді було лише пополудні, коли ми повернулися додому. Попри ранкове ясне небо, зараз його затягнуло хмарами, і почала сіятися холодна мряка. Ліз сказала, що піде нагору до кімнати, щоб приділити собі самій трішки часу і, можливо, подрімати. Дядько Тінслі вирішив розпалити камін у вітальні й попросив мене сходити за трісками до сараю. Я не знайшла нічого годящого для розпалювання, тому наколола трохи трісок з невеличких колод, скориставшись маленькою сокирою, що висіла на стіні.

Після суду було добре займатися чимось простим, що вимагало фізичної праці. Ставите маленьку колоду на плаху, сильно вдаряєте сокирою по колоді — і вона розділяється на дві частини. Відкладаєте їх і берете ще колоду. Все йшло так, як і повинно було. Ніяких несподіванок і сюрпризів.