Ім’я Володимира Набокова у світовій літературі неодмінно пов’язують із низкою скандалів, до яких автор мимоволі спричинився своїм романом «Лоліта». В його основі – історія інтимних стосунків між дорослим чоловіком та дванадцятилітньою дівчинкою, котра викликала загальний осуд у прихильників суспільної моралі й щире захоплення у пересічного читача. Але мало-хто знає, що «Лоліта» – далеко не єдиний і вже точно не найкращий твір російського письменника. Проте жоден із наступних романів не мав такої ж популярності, шквалу критичних відгуків та суперечливих думок.

Наприкінці свого життя Володимир Набоков знову повертається до забороненої теми, котра зробила його всесвітньовідомим та фінансово незалежним. Цього разу, щоправда, лише натяками на інцестуальні стосунки, котрі виникають між героями нового й водночас останнього роману російського письменника «Оригінал Лаури (Насолода вмирати)». Історія його створення та виходу у світ пов’язана з низкою таємниць, які нам уже ніколи не вдасться розгадати. Причиною цього є власне смерть самого Набокова, а також характерна фрагментарність твору, який так і залишився недописаним. «Оригінал Лаури», за визначенням його автора, – це «роман із ключем, де ключ утрачено назавжди». Відчуваючи неминучий кінець, російський письменник заповів знищити 138 карток, які складали чернетку його останньої роботи. Проте його син Дмитро так і не наважився цього зробити, порушивши батьків заповіт. У результаті ми маємо змогу ознайомитись із передсмертним романом російського класика. Українською він побачив світ у перекладі Петра Таращука.

Особливість книги, котра опублікована у видавництві «Фоліо», полягає в її білінгвальності. Поряд із українським перекладом читач знайде й англійський оригінал. Саме цією мовою Набоков писав останні десятиліття свого життя, коли внаслідок Другої світової війни був змушений з родиною емігрувати до США.

«Оригінал Лаури» – це водночас апологія кохання, життя і творчості. Головна героїня, ім’я якої кожного разу змінюється від Флори та Лаури до Флаури, прагне знайти свою істинну суть, але це їй так і не вдається. Тому молода жінка залишається на роздоріжжі ідентичностей, де кожна наступна не залежить від попередньої. Народжена від матері-балерини та батька-художника, який вмирає від «раку забуття», героїня не відчуває особливої прихильності до жодного з них. Огиду та зневагу викликає і вітчим Губерт, котрий щоразу торкається дванадцятилітню Лауру з хтивим пожаданням. Виходячи заміж за підстаркуватого викладача експериментальної психології Ганглійського університету Філіпа Вайльда, жінка цінує, перш за все, не свого чоловіка чи його інтелектуальні здібності, а славу і багатство, які загіпнотизували її.

Усе своє життя Лаура проводить «між потягами, літаками й коханцями», котрі дають лише мимовільну насолоду, приречену на забуття. У той момент, коли вона втішається своїми любовними пригодами, Філіп Вайльд отримує екстаз від поступового відмирання власних ніг. Оці два види насолоди – кохання та смерті – і стають центральними темами роману Набокова «Оригінал Лаури». Фінал незавершеного твору містить останню волю його автора, висловлену словами «стерти, змахнути, зішкрябати, видалити, здерти, витерти, знищити», а прискіпливому читачеві залишається лише здогадуватись, чого насправді стосуються ці рядки – подальшої долі роману чи самої Лаури.