Ви коли-небудь бачили любовний трикутник, який складався би із жінки, жінки й жінки? А бачили коли-небудь книгу, в якій нема жодної динаміки, жодної інтриги, жодних пригод? Тоді познайомтеся із новим романом Наталки Сняданко, романом, у якому нема інтриг, нема ні героїв, ні антигероїв, але є міцний лесбійський трикутник, побудований на глибоких психологічних травмах персонажів. 

Тло, на якому розгортаються події, — Німеччина, куди дві безробітні, але освічені українки поїхали на заробітки. Заробітчанство — тема в українській літературі не нова, тому жодних відкриттів для себе у цій темі ви не знайдете. Авторка описує долю двох молодих жінок, які не мали іншого виходу, крім як виїхати за кордон, бо треба було годувати себе, стареньких батьків і маленького синочка. Їх життя стало іншим, кращим. Воно стало якісно новим. Але колишні психологічні травми гальмували їх внутрішні зміни, а боротися з тими травмами вони не звикли й не вміли. 

У Німеччині дуже популярні походи до психотерапевтів. Усі свої почуття, емоції, переживання тут прийнято виливати на людей, які отримують за це гроші. Ніхто й нічого не ховає в собі, не притлумлює, не намагається боротися із цим самотужки. Українці ж звикли жити зі своїми проблемами наодинці. Ці проблеми нікуди не діваються, вони накопичуються і впливають на подальше життя. Дві молоді українки — Соломія та Христина — починають нове життя (спочатку окремо, потім разом) у Німеччині, але образи минулого продовжують переслідувати їх. 

Коли твій, здавалося б, ідеальний татко іде з родини, бо йому більше подобаються мужики, і твоя ідеальна, здавалося б, мама лишається сама, тобі здається, що ти опинилася в епіцентрі якоїсь усесвітньої змови. Соломії було одинадцять, коли її тато пішов до іншого дяді, аби кохатися з ним, а не зі своєю дружиною. Спочатку в дівчинки була депресія, побудована на образах і нерозумінні, але потім вона перейняла цю поведінку, цей вчинок батька як цілком прийнятний. Гомосексуальні стосунки стали для неї звичним явищем. Таким же звичним вони стали й для її подруги Христини, яка теж мала у дитинстві психологічні травми. 

Коли дівчинка надто рано дізнається про секс, коли в її родині панує надто розкута атмосфера вседозволеності, неприхованості, нетабуйованості, дитина спочатку лякається, замикається в собі, намагається зрозуміти, але потім старається втілити побачене й почуте в життя, скопіювати поведінку своїх батьків, перейняти її. Адже діти часто наслідують своїх батьків. Саме це спіткало німкеню Еву. 

Наталка Сняданко у цьому романі розкриває свої пізнання з психології, намагаючись умотивувати поведінку персонажів вченнями різних психологічних шкіл, зокрема гештальт-психології. Гештальти (образи) перманентно постають в уяві героїнь і ніби керують ними, допомагають приймати рішення, виходячи з минулого досвіду, а не з відчуттів тут і зараз. Соломія та Христина не піддаються своїй інтуїції. Натомість раціо перемагає над емпіричним, почуттєвим. 

Коли німець Штефан (за походженням — українець) пропонує Соломії вийти заміж, аби легалізуватися за кордоном і мати змогу забрати сина до себе, молода жінка не думає про те, що відчуває до цього підстаркуватого чоловіка, чи зможе жити з ним роки, десятиліття під одним дахом, чи зможе легко й з приємністю лягати із ним у ліжко (“Якщо переживаєш за потенцію, то я ще хлопець хоч куди. Молодші сховаються”). Вона насамперед думає про те, що це вигідно, розсудливо, раціонально. Жінка думає і зовсім не відчуває. Вона блокує почуття, протиставляючи їм міркування. 

Певні моменти авторка тлумачить за допомогою теорій Фройда. Зокрема, фройдівський Едіпів комплекс пояснює ставлення Соломії до чоловіків. Тато був для неї настільки близькою людиною, що вона ревнувала його навіть до мами й дитиною мріяла вийти за нього заміж. А потім він пішов. Дівчина шукала чоловіка, схожого на батька, але не знаходила такого. 

Чому Соломія та Христина стали коханками? І тут приходить на поміч психологія. Згідно з теорією Вільгельма Флісса про бісексуальність, в основі потягу жінок одна до одної є те, що психологічно жінка, позбавлена батьківської турботи й чоловічої уваги, на певному етапі свого життя починає відчувати чоловіка в собі, бути чоловіком. Так сталося із Христиною. Мама померла рано, татові було байдуже, і дівчинка вчилася сама давати собі раду. На певному етапі їй захотілося про когось дбати і щоби дбали про неї, але оскільки чоловіки в цьому плані розчарували її, Христина відкрила для себе стосунки із жінками, які були більш вірними й надійними. 

Про що цей роман? Про лесбійство? Ні. Хоча авторка, як ніхто інший, показала всі психологічні причини виникнення гомо-схильностей, весь процес перетворення латентних лесбійок на активних. Про заробітчанство? Ні. Як сказано вище, це — лише тло. Емоцій і почуттів у книзі теж мало. Тебе не лихоманить від болів героїнь, не розриває на шмаття, не хочеться якомога скоріше дочитати й дізнатися, чим усе закінчилося. Нема інтриги, нема психологічної напруженості. Й детективного нічого нема. Від цього читання навіть стає до певної міри рутинним. Єдине, що може зробити цей роман із невмотивованою назвою, — це зробити читачів більш толерантними до секс-меншин, допомогти зрозуміти людей нетрадиційної орієнтації. Бо, зрештою, вони — теж люди.