З українських авторів до теми некромантів звертався хіба що Т. Завітайло. Також, опосередковано, А. Дмитрук у «Смертеплавателях». Тепер до цього переліку  можна додати і відомого автора у жанрі пригод і фантастики Радія Радутного. Раніше некроманти були персонажами малої прози Радутного, а нещодавно письменник видав п’яту книгу.  Це - роман «Важка чоловіча робота», твір, який і стане предметом нашого обговорення.

Насамперед –  про сюжет роману. Отож, четверо пливуть на кораблі вниз по Дніпру. Трійця «чорних археологів»: журналіст Олександр, що відбуває таку подорож вперше, і двоє його нових знайомих, досвідчений шукач захованих у землі і під водою старожитностей Володимир та Юрій, капітан корабля і керівник експедиції. Далі до цієї невеликої команди приєднується і дівчина, яку капітан буцімто винайняв в одному з населених пунктів, розміщених на березі (адже, за словами одного з пасажирів, «жінка на кораблі – не лише нещастя, а й гаряча кава і смачний сніданок»). Олена, як звали дівчину, виявилася не тільки чудовою куховаркою, а й, звісно, збагатила сюжет твору додатковою, романтичною лінією. А згодом на судні з’явиться і миле пухнасте кошеня, що надалі супроводжуватиме мандрівників у їхніх пригодах…  

Мета подорожі по ріці – таємничий скарб, про який на початку книги згадується лише побіжно (й інтрига зберігається практично до кінця, так що читач лише у фіналі довідається, що саме розшукували мандрівники). Проте з розвитком сюжетних подій починаєш здогадуватися, що ця загадкова річ – щось надзвичайно цінне. Адже у надії здобути скарб шукачі без вагань ризикують і своїми, і чужими життями. Ризикують, бо у аргонавтів сучасності, якщо їх так можна назвати, виявляється, є серйозні конкуренти, які у творі фігурують під дивними прізвиськами «Волохатий» та «Інженер»).

Конкуренти наздоганяють, переслідують Юрія та команду його корабля, полюють на них на воді і під водою, навіть з повітря. Причому супротивники ці озброєні до зубів; і зброю пускають у хід без вагань. Тож відносно спокійний опис подорожі повз мальовничі береги Дніпра у романі швидко перетворюється на детальне зображення сцен гостросюжетного бойовика: зі стріляниною, масою смертоносної техніки, трупами, перерізаними горлянками, відчайдушними намаганнями потопити судно конкурентів разом з екіпажем. І не тільки…

Саме у цей момент на повну силу починають звучати містичні мотиви у романі. У боротьбу нарівні з живими вступають… мертві. Бо, як з’ясовується, Юрій і Володимир – некроманти, себто уміють «піднімати» мертві тіла, на певний час наділяти їх життєвою енергією і навіть пробуджувати в трупів свідомість (те ж саме, до речі, вміє робити один із суперників Юрія та Володимира, а саме «Волохатий»).

Але повертати до життя мерців – річ дуже й дуже ризикована. Бо померлі, що оживають наново, надзвичайно агресивні і жорстокі. Тут можна згадати старий голлівудський фільм «Повернення живих мерців», де один із героїв заявляє: «Мертвим бути боляче!» До такого ж висновку приходять персонажі роману «Важка чоловіча робота»: виявляється, мертвим бути боляче, адже труп здатен відчувати біль і після смерті; мертвяки сповнені заздрості і люті на усіх живих через те, що ті безтурботно тішаться собі існуванням, в той час як вони, мертві, змушені гнити під землею. Тож «робота» некроманта не лише важка, а й смертельно небезпечна.

Спершу читачеві може видатися, що  з героями роману, як то кажуть, усе зрозуміло: приблизно ясно, хто є хто, і яких вчинків варто б чекати від будь-кого із них. Проте повністю кожен персонаж «Важкої чоловічої роботи» розкривається лише до завершення роману. Лише тоді стане відомим минуле кожного із героїв; як зможе переконатися читач, кожен із них насправді був не тим, за кого себе видавав. Здивує навіть розбишакуватий річковий корсар Волохатий – після того, як буде зрозуміло, завдяки чому він отримав таке прізвисько. Річковий пірат виявиться, без перебільшення, знаменитістю, відомою усім.

Хоча саме у процесі опису «знімання масок» з героїв у твір закрався промах автора: дійова особа, яка, згідно з сюжетом, жила у XVI ст., а потім була воскрешена наново, одразу ж демонструє обізнаність з побутом XX ст. Це дивує, бо людини, яка миттєво «перенеслась» у часі на декілька століть вперед, мало б викликати подив усе: від одягу супутників у морській подорожі, до деталей корабля, на якому вони пливуть. Ця людина не мала б знати, наприклад, що таке кава і як її заварюють (адже кава в Україні з’явилася у XVII ст.), чи що таке «купальник». Мова, лексичний запас і поведінка людини іншої епохи, яка раптом опинилася у сьогоденні – усе це мало б одразу цю особу «виказати».

Фінал роману «Важка чоловіча робота» доволі несподіваний. І натякає читачеві, що твердження про жінку на кораблі, яка може накликати нещастя,  не таке уже й неправдиве. Принаймні, для одного із членів екіпажу поява прекрасної дами на судні зрештою стала фатальною.

Попри надмір специфічної технічної термінології, книга читається легко,

«Важку чоловічу роботу» можна порекомендувати читачам, які полюбляють художні твори з гарно закрученим сюжетом, інтригою, і несподіванками у тексті. А також люблять читати про стрілянину, знаходити на сторінках книг описи справжнісіньких бойовисьок із застосуванням сучасної (і не дуже) техніки; високо цінують містику і пригоди у літературі.  А також тим, хто любить читати про кохання: адже на тлі описів численних битв і гонитв на сторінках «Важкої чоловічої роботи» – зображення романтичних стосунків, еротичних сцен, змалювання взаємної буремної і щирої пристрасті. Пристрасті двох палко закоханих істот, почуття, яке у фіналі твору зуміло перемогти навіть смерть, у буквальному сенсі. Та попри це, завершення романтичних стосунків виявилося далеким від традиційного хепі-енду («і жили вони довго і щасливо»).

 І ще одне. Не варто стріляти, зачувши здалеку голос Вєрки Сердючки. Вона співає, як уміє! (хто прочитає книгу, зрозуміє, до чого це я).

Цитати книги:

«Свіжі трупи – вони… Вони страшенно ображені. На всіх. На тих, що залишилися. На тих, що їх піднімають. На все на світі. Тому що їм боляче.»

«- Пролетар – це не той, хто працює на токарному верстаті, знає сто двадцять три операції й за пляшку може чорта зробити. З відходів основного виробництва. То – робітник. Я таких поважаю. А пролетар – це той, хто не має нічого, окрім своїх ланцюгів… В голові».