Рокери, барди і поети загалом – досить прості і хороші люди. А ще, якщо вони не зіпсовані славою і лицемірним гламуром, так то взагалі святі пророки. Не побачиш в них пихатості, надмірного марнославства чи ще чогось подібного. Ця обставина, мабуть,  й позитивно впливає на їх творчість: вона у них, як правило, непередбачувана, яскрава, зі свіжим подихом-поглядом на звичайні, вже тисячу разів оспівані речі.

 Не виключенням з таких людей і їх творів є й лідер рок гурту «Декаданс», прекрасний поет і прозаїк Валентин Терлецький. 

Його творчість вже давненько хвилює мою душу. «П’ята пора року» - чергова поетична чудова збірка, з якою я мав честь ознайомитися ще до її виходу. Валентин у ній такий же хвилюючий, талановитий та чимось близький мені у поглядах і світосприйнятті. А все почалося одного весняного дня, коли я узявся написати рецензію на перший автобіографічний роман Валентина Терлецького, «Рок-н-рол, стакан, кохання». Саме ця рецензія і познайомила нас пізніше. Потім поетична збірка за поетичною збіркою, пісня «Декадансу» - за піснею: неможна було спинитись, аби не продовжувати слідкувати за творчістю Валентина.

І ось, «П‘ята пора року»…

…Ти втомився від попси та безколірних душ

які малюють веселку фарбами з лайна

які співають про любов

а їх обличчя байдужі

Начебто і люди

а насправді стіна

Ти виколупуєш з-під нігтів чорний гламур

Ти встромляв їх учора в декольте модних дам

а сьогодні блюєш і хрипиш „мон амур”

Начебто і мир

а насправді війна…

… мов би, промовляє час від часу ліричний герой збірки. Він  то сумний романтик, то палкий бунтар , то зрадливий і нещасний коханець. 

На шляху героя стрічається «Апокаліптична дівчинка»,  що «з пляшкою в руці

йде за первітіном

топитися в ріці»; ціла армія покинутих жінок, «Їх більше двадцяти -

отих

         хто й зараз через мене плаче»; потім він завертає на «Бульвар як ранкову ерекцію», що

«уп’явся в біл изну днів»

іде «навхрест оперезаний

посмішками повій

що кольоровими бризками

сиплються з вікон авто

і погляди хижі пирскають

фішками з казино»….

Часом здається, що то ніби якесь паломництво. Шлях його лежить вздовж пір року й поворотів долі, весняно-літньо-осіньо-зимових настроїв і звабливих жінок, сіро-сумних буднів реальності і задимлених сигаретами барів. Місцями стає холодно й лячно від жорстокої реальності, місцями захоплюють інтимні пригоди, інколи відчуваєш солідарність у праведному обуренні і, зрештою, як в нагороду дістаєшся тої самої «П‘ятої пори року»: де – є 

«...друзі що старші за всесвіт

і малюють ікони на людях…

...ластівки що зачіпають

крилами маківки міст...

...пісня яку розкидали

наче у море горох...

...час який застигає

наче розплавлений віск…

...діти яких надсилають

в синіх конвертах весни...»…

Може, навіть, та пора року складається з одного місяця, що має назву Віршень. Нехай той місяць трохи сумний, але, можливо, довший за інші й наповнений класною поезією, а поезія диктується Богом, а, отже, сама по собі духовно висока, світла, і поет - це тринадцятий апостол.